Аграрні відносини – особливий вид відносин економічної власності у суспільстві між його членами, господарствами, державою з приводу виробництва і привласнення різних умов та результатів сільськогосподарського виробництва. Найповніше А. в. виражаються у формах земельної ренти. Головними в А. в. є розподіл землі – основного засобу виробництва в сільському господарстві, тип власності та форма господарювання, а також цінова і податкова політика держави. Цей процес у кожній країні світу мав свої особливості. Так, в Англії капіталістична
земельна власність виникла внаслідок примусового вигнання селян з їхніх земель, у Німеччині (Пруссії), Росії та в інших країнах Європи поміщицькі латифундії у процесі реформ поступово перетворювалися на капіталістичні господарства. У США земля безкоштовно передавалася у власність поселенцям (гомстедерам), які започаткували розвиток фермерського господарства. У зарубіжних країнах значного розвитку набула така форма господарювання, як оренда землі у землевласників селянами – фермерами або капіталістами-підприємцями (див. Оренда). У СРСР землю націоналізувала держава і передала її в користування селянам. Але наприкінці
20-х – на початку 30-х було проведено примусову колективізацію, селянські господарства були ліквідовані, а найзаможніші селяни розкуркулені й репресовані (див. Аграрна політика держави). В адміністративному порядку визначалися розміри посівних площ, їх структура, поголів’я худоби, обсяг товарної продукції, оплата сільськогосподарської праці тощо. Незважаючи на це, в сільському господарстві України 1990 було вироблено близько 50 млн. т зерна, держава експортувала сільськогосподарської продукції майже на 30 млрд. крб. За цих умов потрібно було не руйнувати “по-більшовицьки” значну частину рентабельних колгоспів і радгоспів, а реформувати їх на справді колективних засадах, запроваджувати інші форми власності та господарювання. Внаслідок цього А. в. в Україні на початку XX ст. базуються на виснажливій експлуатації землі великими приватними землевласниками та привласненні додаткового і частини необхідного продукту шляхом встановлення мізерної заробітної плати, занижених цін на продукцію та завищених на кредити банків, а також на застарілих важелях ринкового регулювання.
