Арістотель (384 – 322 до н. е.) – видатний давньогрецький мислитель, в особі якого економічна думка того часу досягла свого найвищого розвитку. А. належить класичне обгрунтування інституту приватної власності як закладеного в самій природі людини, її психології та необхідного для існування суспільства, його прогресу. А. вперше проаналізував важливі економічні явища і окреслив низку економічних категорій (багатство, обмін, цінність і ціна, гроші, капітал тощо). Вихідна ідея А. – зрівняння різних благ та різних видів праці в обміні, досягнення
“еквівалентності”, “пропорції”, без якої немає ні обміну, ні суспільства. Дослідники знаходять у працях А. елементи певного підходу до розв’язання проблеми цінності або ж просто ринкової ціни (Й. Шумпетер), хоч у підсумку він все ж вважав, що всі товари в принципі неспівмірні, прирівнюються в обміні за допомогою грошей, які й роблять їх співмірними. Гроші А. розглядав як умову, що постає з боку пропозиції, вважав, що вони існують не лише “за природою”, відображаючи історію цінності та держави, а й “за законом”, домовленістю. З появою грошей, за А., з “економіки” (“ойкономії”) як “природної”
господарської діяльності виростає хрематистика (від гр. “хрема” – майно, володіння) – “мистецтво наживати статки”. Метою хрематистики є абсолютне безмежне збагачення, оскільки воно грунтується на “необхідному обміні”, мета якого – одержання прибутку або відсотка на лихварський капітал, що А. різко засуджував, як і хрематистику загалом, вважав, що безмежне збагачення не приносить людині щастя.
