Архетипи української культури: визначення і логіка прояву

Філософія світ людини

Людина і народ: етноантропологія

Архетипи української культури: визначення і логіка прояву
Чимало дослідників найсуттєвішу рису українського народу вбачають в індивідуалізмі. Чи можна вважати індивідуалізм архетипом української культури? Так, але в тому разі, коли він розвивається у персоналізм – такий спосіб відношення зі світом, за якого цінність персони не заперечує значущості навколишнього суспільного життя. Персоналізм є індивідуалізмом, що позбувся своїх негативних рис, вийшов зі стихії, де він

був способом життя і мислення, який суперечить раціонально-комунікативному устрою суспільства. Слід зазначити, що індивідуалістичне та персоналістичне начала весь час взаємодіють в історії українського народу і саме перемога персоналізму так потрібна сучасному українському буттю.
Отже, саме персоналізм постає найважливішим архетипом української культури. Якщо виходити з того, що українська культура значною мірою є християнською культурою, то очевидно, що український персоналізм являє собою конкретизацію загально-християнського персоналізму – принципової ментальної основи західного світу.
Персоналізм
яскраво проявляється в українській філософії, де чітко виражені персоналістичні та екзистенціальні традиції, починаючи від Г. Сковороди й закінчуючи О. Кульчицьким, а також надбаннями Київської світоглядно-антропологічної школи.
Сутнісним проявом персоналізму в українській історії було козацтво. В цьому явищі відбивається складна взаємодія індивідуалізму і персоналізму, але персоналізм усе-таки домінує. Інша річ, що козацтво було острівцем персоналістичного буття у загально-індивідуалістичному довкіллі.
Другим архетипом української культури можна було б назвати світоглядну толерантність, що виражає здатність українського народу приймати у свою культуру ментальні настанови інших народів та їхніх культур. У сфері національної психології світоглядна толерантність співвідноситься з такими рисами, як “рухливість” (Д. Чижевський) та “вагання у прийнятті рішень” (О. Донченко, В. Єрмак). Світоглядну толерантність можна також порівняти з такою рисою української вдачі, як лагідність.
Можна побачити, що світоглядна толерантність вступає у суперечність з індивідуалізмом. Ця суперечність деструктивна. Саме її деструктивність стала внутрішньою причиною бездержавного буття українського народу. Але коли світоглядна толерантність входить у суперечність із персоналізмом, розв’язання такої суперечності з необхідністю стає конструктивним. Результат розв’язання суперечності світоглядної толерантності та персоналізму – світоглядна синтетичність. Вона є синтезою і толерантності, і персоналізму.
Світоглядна синтетичність лежить в основі української культури. Разом з тим, вона постає важливою запорукою виходу української ментальності та культури на світову арену в постіндустріальну епоху. Адже ця епоха все більше потребує світоглядного єднання людства зі збереженням національного.
Ще один архетип української культури ми могли б визначити як кордо-центризм, що означає перевагу чуттєвого та екзистенціального над раціональним і дискурсивним. Кордо-центризм виражає домінанту “серця”, чуттєвості над розумом в існуванні українця. Цьому архетипові співзвучні такі риси національної психології українського народу, як сентименталізм, чутливість, любов до природи, пантеїзм. Кордо-центризм належить до суттєвих ознак української філософії.
Нарешті, істотним архетипом української культури можна було б назвати глибинний оптимізм. Він пронизує всі етапи української історії і саме завдяки йому українська культура змогла вижити в жахливих умовах бездержавності. Глибинний оптимізм є характерним для всієї української міфології, починаючи від обожнення образу Сонця до фундаментальної іронії над демонічними істотами і в тому числі – над образом чорта. Глибинний оптимізм проявляється також у самоіронії та специфічному гуморі українців, що має і зовнішню, і внутрішню спрямованість. У сфері християнських уявлень глибинний оптимізм українця знаходить себе у світлій апокаліптичності – переживанні метафізичного “кінця світу” як створення кращого буття.
На завершення хотілося б зазначити, що виокремленні архетипи є основами справді автентичного буття культури українського народу. Більше того, їх розгортання є буттям культури в її найвищому сенсі, або, висловлюючись мовою Гегеля, – “буттям для себе” – буттям, що розгорнуло свої глибинні можливості.
Тому їх виявлення в існуванні кожного з нас не може стати ні остаточним, ні автоматичним; воно потребує нашої волі, натхнення і глибинного включення у процеси культуро-творення.
Окресливши архетипи української культури, спробуємо зробити декілька висновків щодо можливого місця України в Європі.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Архетипи української культури: визначення і логіка прояву - Довідник з філософії