Бекер Гаррі Стенлі (1930) – американський економіст, лауреат Нобелівської премії 1992 “за заслуги в поширенні мікроекономічної теорії на широке коло проблем людської поведінки та взаємодії, в т. ч. поведінки за межами ринку”. В контексті неокласичних засад він досліджує, яким чином очікування доходів впливає на поведінку людей як виробників, з одного боку, і як споживачів – з іншого, і доводить, що акт купівлі (або акт споживання) – це лише проміжний крок, за допомогою якого споживач повинен задовольнити кінцеві різноманітні потреби
(задоволення). Тому він є чимось більшим, ніж лише споживачем, він водночас є й “виробником” своїх задоволень (бажань). Б. вводить у свою концепцію споживання обмежений фактор часу, з урахуванням якого при досягненні найоптимальнішого розподілу ресурсів (одним з яких є час) суб’єктові гарантований найвищий ступінь задоволення своїх потреб і бажань, але позаісторично стверджує незмінність функцій корисності індивіда. У праці “Людський капітал: теоретичний та емпіричний аналіз” (1964) Б. намагався довести, що витрати на розвиток освіти, охорони здоров’я, інші соціальні програми забезпечують однаковий і
навіть більший прибуток, ніж капіталовкладення в основний капітал. Тому важливе значення має і сімейна економіка (споживання в межах сім’ї та виробництво нею послуг у сфері освіти тощо). Виходячи з цієї перспективи, витрати на освіту, здоров’я та професійну підготовку Б. розглядає як інвестиції підприємництва, які повинно робити суспільство для кожного зокрема. Водночас концепція “людського капіталу” має низку хиб, оскільки Б. обгрунтовує її з позицій неокласичного напряму.
