Біогеоценоз як екосистема, яка пристосовується до умов середовища та змінює його відповідно до своїх потреб
Лісівництво
РОЗДІЛ 2. ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ЛІСІВ ЛІСІВНИЧИМИ МЕТОДАМИ
Лекція 1. СУТЬ ПРОДУКТИВНОСТІ ЛІСІВ
1.1 Біогеоценоз як екосистема, яка пристосовується до умов середовища та змінює його відповідно до своїх потреб
Ліс є складним природним угрупованням, яке включає в себе не тільки рослини, але і частину зовнішнього середовища: фунт та повітря.
Таке складне угруповання академік В. М. Сукачов назвав лісовим біогеоценозом, тобто єдиним, внутрішньо взаємообумовленим природним комплексом. У ньому відбуваються численні
Якщо лісогосподарські заходи не узгоджуються з напрямом природних процесів, вони ніколи не приведуть до успіху через протидію механізму саморегуляції лісових екосистем. Особливої уваги заслуговує взаємодія деревних
Займаючи певну площу протягом багатьох століть, ліс формує відповідне до складу деревних порід середовище. Це не тільки підпологова рослинність, у першу чергу надгрунтовий покрив, але і сам грунт. Якщо у процес зміни поколінь лісу не втручається людина, не відбуваються якісь катастрофічні явища, то грунтові умови у разі нормального існування лісу відповідним чином стабілізуються на рівні, який у найбільшій мірі відповідає характеру самих лісових насаджень. Як правило, високопродуктивні лісостани не впливають негативно на трофність грунту, а формують грунт, підвищуючи його родючість, що свого часу довів П. С. Погребняк.
Оскільки більшість деревних порід живиться за допомогою мікоризи, то вони потребують грунтів з певним рівнем кислотності грунтового розчину. Тільки у цьому випадку будуть нормально розвиватись мікоризні гриби і процес живлення деревних порід також буде нормальним. Як деревна порода змінює грунт відповідно до своєї біології, можна бачити, наприклад, коли висадити дуб на землях, що не були під лісом.
За нашими даними, під 65-річними широкими лісосмугами, що були створені на глибоких чорноземах у Кіровоградській області, актуальна кислотність верхнього горизонту грунту становила: рН водне – 6,5, сольове – 5,4-5,5, тоді як на площі без лісу величини відповідно дорівнювали 7,5 і 6,7. На полях, розташованих між лісосмугами, актуальна кислотність орного горизонту була у межах 7,1 – 7,4 (водна витяжка) і 6,1 – 6,7 (сольова витяжка). Порівняно з площею, де ніколи не росла деревна рослинність і грунт не орався, під лісосмугами значно понизилась лінія скипання від дії 10% соляної кислоти: з 22 – 25 см до 65 – 70 см. Це свідчить про значну підкислюючу дію насаджень на грунт. У цілому за 65 років насадження забезпечили таку кислотність грунтового розчину, яка є оптимальною для росту мікоризних грибів. За цей же період поліпшилася і структура верхнього горизонту, збільшився запас гумусу, поліпшилися водно-фізичні властивості грунту, тобто він наблизився до типового лісового грунту дібров.
Такі ж приклади можна навести і для сосняків. Навіть чисті сосняки Г. Ф. Морозов не вважав за монокультури, бо вони є природними лісостанами у певних лісорослинних умовах. Надмірне підкислення грунту під сосняками відбувається в умовах перезволоження, коли недостача кисню не дозволяє швидко розкладатися опаду і тому утворюється оторфований шар підстилки. Отже, лісові насадження формують грунти, узгоджуючи їх властивості зі своїми потребами.
