Циклічного розвитку теорії та концепції
Циклічного розвитку теорії та концепції – сукупність різних поглядів, ідей, положень представників усіх напрямів, течій і шкіл економічної теорії щодо пояснення причин економічних циклів, передусім криз, на різних етапах розвитку капіталізму. Першу спробу критичного аналізу різних поглядів на цю проблему зробив К. Маркс у четвертому томі “Капіталу”, в “Теоріях додаткової вартості”. Наступну спробу класифікації економічних криз здійснив М. І. Туган-Барановський, виокремивши теорії: 1) суспільного виробництва; 2) сфери суспільного
твом і споживанням – у концентрованому вигляді такий взаємозв’язок фіксується в основній суперечності капіталізму); по-третє, дотримання вимог мінової концепції, визначення причин промислових криз лише на рівні поверхових зв’язків, що дало можливість авторам цієї концепції з’ясувати таку форму вияву цих криз, як падіння товарних цін. Суперечностями здебільшого сфери розподілу пояснював причини промислових криз Т. Мальтус. Він зазначав, що попит має тенденцію постійно відставати від пропозиції, оскільки робітники на свою зарплату купують лише частину продукції, на другу частину пред’являють попит власники капіталу (на обсяг їх витрат), а та частина, яка забезпечує отримання прибутку, не знаходить збуту. Для її реалізації потрібні “треті особи” – землевласники, армія, духовенство та ін. Якщо доходів цих осіб обмаль, може виникнути криза надвиробництва. Подібної думки дотримувався С. де Сісмонді, але “третіми особами” він називав дрібних товаровиробників (селян, ремісників). Крім того, він пояснював кризи недоспоживанням народних мас, невідповідністю між виробництвом і споживанням. Теорію недоспоживання, зокрема привласнення надмірно високої частки багатими і заощадливими людьми (порівняно з тим, що може бути інвестовано), пізніше підтримали Дж. Гобсон, В. Фостер та ін. Водночас проблему криз Т. Мальтус пов’язував зі сферою виробництва та обміну. Щодо сфери розподілу і споживання, то неможливість реалізації створеного річного продукту Мальтус пояснював додатковим тиском на нагромадження продуктивного капіталу (що певною мірою співзвучно з постулатами концепції економіки пропозиції), з одного боку, і стимулюванням споживання предметів розкоші класом землевласників – з іншого. У твердженнях С. де Сісмонді також на рівні явища (а не сутності) простежується зв’язок сфери розподулу зі сферою виробництва та обміну, оскільки промислові кризи він вважав наслідком нагромадження багатства та розширення виробництва, яке, своєю чергою, не може миттєво пристосуватися до швидких змін попиту. Більшою мірою до сфери розподілу тяжіє точка зору Дж. С. МІлля, який пояснював кризи збільшенням частки найманих працівників і відповідним зменшенням частки капіталістів і підприємців у сукупному продукті праці. Причинами економічних криз американські економісти Й. Шумпетер та Е. Хансен вважали технічні винаходи (залізниці, автомобілі та ін.); Н. Калдор – розрив у динаміці інвестицій та заощаджень. У перелічених причинах значною мірою відтворюються недоліки попередніх концепцій (якщо йдеться про точку зору Фрідмена, Хоутрі, Фішера). Водночас Шумпетер та Хансен пояснюють кризи з позицій технічного детермінізму. Хибним, насамперед антиісторичним, є пояснення криз державним регулюванням попиту та зростанням державних витрат, оскільки без цих заходів капіталізм не міг би існувати, а кризи були б набагато глибшими. Не можна вважати причиною криз і надмірне інвестування, оскільки, по – перше, не обгрунтовуються критерії такої надмірності; по-друге, в окремих країнах, наприклад, в Китаї, норма нагромадження перевищує 30%, а кризи не відбуваються вже упродовж двох десятиліть. Очевидно, цей чинник може бути лише одним із похідних за незмінності всіх інших у певній країні. У сучасній вітчизняній економічній літературі проблема причин виникнення економічних циклів криз або не досліджується, або повторюються думки окремих західних учених (“Економічна теорія” за редакцією В. Камаєва, “Економічна теорія” за редакцією І. Ніколаєвої; “Основи економічної теорії. Політекономія” за редакцією Д. Москвіна та ін.). Позиція К. Маркса якщо й відтворюється, то спрощено: “Причиною кризи називається лише суперечність між виробництвом і споживанням”; визначення циклів не дається або дається поверхово (циклом названо “періодичне коливання ділової активності в суспільстві”).