ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ПОСТАЧАННЯ ТА ТРАНЗИТУ СИРОЇ НАФТИ
Загальний курс транспорту
РОЗДІЛ 2 ТРАНСПОРТНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ
2.7. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ПОСТАЧАННЯ ТА ТРАНЗИТУ СИРОЇ НАФТИ
Державна політика у сфері постачання та транзиту сирої нафти затверджена розпорядженням КМУ від 5 квітня 2002 р. № 187-р.
Загальна частина
Важливим завданням підприємств нафтогазового комплексу є забезпечення транспортування сирої нафти на нафтопереробні заводи України та її транзит до інших європейських країн.
Завдяки географічному і геополітичному положенню України, через територію якої
Основними завданнями Концепції є:
– визначення напрямів підвищення енергетичної безпеки держави шляхом диверсифікації джерел постачання сирої нафти на нафтопереробні підприємства, розташовані на території України,
Західноєвропейському ринку нафтотранспортних послуг з метою підвищення енергетичної безпеки Європи та світу;
– формування нових принципів функціонування нафтотранспортної системи України в умовах жорсткої конкуренції у сфері транзиту сирої нафти на європейський та інші ринки, у тому числі забезпечення ефективної комерційної експлуатації українського маршруту Євро-Азійського нафтотранспортного коридору;
– забезпечення системного підходу у створенні умов для стабільного функціонування нафтотранспортної системи України та її подальшого розвитку;
– визначення принципів і механізмів інтеграції нафтотранспортної системи України в загальноєвропейську мережу нафтопроводів;
– забезпечення участі України в міжнародній кооперації з питань колективної енергетичної безпеки та впровадження у її діяльність основних принципів міжнародного співробітництва, у тому числі визначених у Договорі до Енергетичної Хартії;
– визначення основних напрямів ефективної зовнішньої політики з питань транзиту сирої нафти дня забезпечення енергетичних потреб Європи та подальшого їі транспортування на світовий ринок.
Стан нафтотранспортної системи та основні напрями підвищення її ефективності
Загальна протяжність магістральних нафтопроводів на території України на початку 2002 року становила 3894 кілометрів з пропускною спроможністю до 100 млн. тонн нафти на рік на вході і 66 млн. тонн на рік на виході. На нафтопроводах діє 37 нафтоперекачувальних станцій загальною потужністю 550 тис. кіловат. Загальна ємність резервуарного парку дорівнювала близько 800 тис. куб. метрів. За останні роки обсяг транспортування сирої нафти магістральними нафтопроводами становив у середньому 64-66 млн. тонн нафти на рік, з них транзит – 53-55 млн тонн.
У 2001 році завершено будівництво нафтопровідної системи Одеса-Броди завдовжки 674 кілометрів і з проектною потужністю 9-14,5 млн. тонн нафти на рік, з об’ємом резервуарного парку 200 тис. куб. метрів. Подальший розвиток нафтопровідної системи Одеса-Броди дасть змогу збільшити обсяг перекачування сирої нафти до 45 мпн. тонн на рік.
На сьогодні неповне використання потужностей нафтотранспортної системи (менше ніж 50 відсотків) обумовлене низьким рівнем завантаження нафтопереробних підприємств на території України і сусідніх держав та введенням у 2001 році в експлуатацію обхідного російського нафтопроводу Суходольна – Радіонівська.
Забезпечення діяльності і розвитку нафтопровідної системи України зумовлює більш жорсткі вимоги до її надійності та безпеки функціонування.
Більшість діючих нафтопроводів на 90 відсотків відпрацювали свій амортизаційний термін. Нині працює близько 45 відсотків фізично і морально застарілих систем автоматичного управління та зв’язку. Період експлуатації нафтоперекачувальних станцій становить 20-40 років. На час проектування та будівництва об’єктів нафтопроводів технічне оснащення насосних станцій і лінійної частини нафтопроводів та резервуарних парків відповідало тогочасним нормативним вимогам і технічному рівню, однак протягом терміну експлуатації частина обладнання вичерпала свій ресурс і неодноразово підлягала поточному та капітальному ремонту.
Значна частина енергетичного обладнання – трансформаторні підстанції, повітряні лінії електропередач, комутаційна апаратура, апаратура релейного захисту, засоби автоматики, телемеханіки і зв’язку та станції електрохімічного захисту потребують заміни або модернізації.
Зношення насосного парку становить у середньому 75 відсотків, більшість електродвигунів магістральних насосів – 50-100 відсотків.
Забезпечення надійної роботи нафтотранспортної системи потребує значних капітальних вкладень. Щороку на ремонт, модернізацію і реконструкцію нафтопроводів необхідно спрямовувати 400 млн. гривень (у цінах 2001 року).
Надійна та безпечна експлуатація нафтотранспортної системи та її подальший розвиток потребують впровадження нових підходів у сфері державного регулювання у нафтотранспортній галузі та забезпечення диверсифікації джерел постачання нафти на нафтопереробні заводи.
Запровадження з 1999 року додаткового обов’язкового платежу – відрахування від плати за транспортування нафти, маючи на меті досягнення тимчасових фінансових цілей, не враховувало стратегію розвитку нафтотранспортної системи. Це рішення негативно вплинуло на конкурентоспроможність українських нафтотранспортних маршрутів та обмежило можливість спрямування коштів на збереження потенціалу та модернізацію нафтотранспортної системи, що необхідно врахувати під час формування державного бюджету на наступні роки та доопрацювання проекту Податкового кодексу України. Тому збереження потенціалу нафтотранспортної системи та забезпечення її розвитку потребує відповідної підтримки
З боку держави, в тому числі в частині поєднання процесів приватизації в нафтотранспортній галузі з державною стратегією її розвитку.
Основою підвищення ефективності нафтотранспортної системи є її модернізація, удосконалення нормативно-правового забезпечення діяльності цієї системи, визначення основних стратегічних напрямів розвитку, участь у міжнародному співробітництві, горизонтальна міжнародна інтеграція як вихід на нові міжнародні ринки та вертикальна міжнародна інтеграція як структурна реорганізація для залучення транснаціональних стратегічних інвесторів.
