Державне регулювання ринку робочої сили – сукупність основних напрямів, форм та методів цілеспрямованого впливу держави на умови продажу й використання робочої сили з метою створення сприятливих умов для розширеного відтворення суспільного капіталу. Основні напрями Д. р. р. р. с.: 1) підготовка та перепідготовка робочої сили належного рівня; 2) стимулювання створення нових робочих місць та збереження існуючих; 3) вплив на купівлю – продаж робочої сили та її використання; 4) забезпечення процесу відтворення армії безробітних, тобто проведення
соціальної політики; 5) політика доходів та ін. Загалом Д. р. р. р. с. відбувається з використанням економічних, правових, адміністративних та організаційних заходів і важелів, а також їх поєднання. Економічні важелі Д. р. р. р. с. – розвиток державного підприємництва, державні закупівлі товарів і послуг, грошово-кредитна, антициклічна політика тощо. Правові важелі Д. р. р. р. с. – прийняття законів та законодавчих актів про тривалість робочого дня, оплачуваних відпусток, розмір мінімальної заробітної плати, початок працездатного віку та вихід на пенсію тощо. Адміністративні важелі – накази, постанови, розпорядження
уряду. Так, у США комплекс економічних, соціальних і трудових відносин, значна частина яких стосується ринку робочої сили, регулюється 202-томним “Зведенням федеральних законів та обов’язкових постанов”. Організаційні важелі Д. р. р. р. с. – організація служб зайнятості та працевлаштування, закладів професійної й середньої освіти, соціального забезпечення безробітних та ін. На ринок робочої сили, зокрема зменшення безробіття, безпосередньо впливає активна регіональна політика, передусім державні асигнування на розвиток відсталих регіонів. Серед опосередкованих важелів впливу – надання податкових пільг і дотацій підприємствам та компаніям за створення робочих місць, компенсація витрат, пов’язаних з пошуками роботи та працевлаштуванням, прямі виплати підприємцям за кожного працевлаштованого тощо.