Диференціація країн, що розвиваються – процес розшарування країн, що розвиваються, за рівнем економічного розвитку. Таких країн в Азії, Африці та Латинській Америці 145. Основними показниками розшарування є виробництво ВВП на душу населення, його галузева структура, частка обробної промисловості в структурі виробництва та експорту тощо. Відповідно до показників ВНП на душу населення та рівня розвитку продуктивних сил серед країн, що розвиваються, виділяють три основні групи. Перша – найрозвиненіші країни, що за показниками економічного
розвитку наближаються і навіть перевершують (за основними показниками) деякі розвинені країни світу. Це 18 “нових індустріальних країн” – ВВП на душу населення з доходу понад 9400 дол. Найбагатші з-поміж них – країни – експортери нафти (Саудівська Аравія, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати та ін.). ВВП на душу населення у деяких з цих країн (наприклад у Саудівській Аравії) перевищує аналогічний показник найрозвиненіших країн світу. На другому місці – Аргентина, Бразилія, Мексика, Південна Корея, Сінгапур та ін. За багатьма економічними показниками вони значно переважають інші країни, що розвиваються,
а за деякими (темпи зростання ВНП, експорт) випереджують провідні держави світу. Друга, найчисленніша, група – країни середнього рівня розвитку. Рівень доходу на душу населення в середині 90-х XX ст. становив в 73 країнах бл. 760 дол. Ці країни не пройшли стадії індустріалізації, переважна більшість населення зайнята у сільському господарстві й виробництвом мінеральної сировини; експорт продукції має монокультурний характер (какао, банани, окремі види сировини: каучук, залізна руда тощо). Третя група – найменш розвинені країни, за класифікацією ООН. В середині 90-х їх було 54, а ВНП на душу населення в них становив 440 дол. Вони виробляли всього 5% світових товарів і послуг, але у них проживала майже третина всього населення планети. До цих держав належать найбідніші сільськогосподарські країни, позбавлені більш-менш значних запасів мінеральної сировини. Сотні мільйонів людей тут голодують, мільйони дітей вмирають від голоду. Д. к., що р. постійно поглиблюється, це зумовлено бурхливим розвитком “нових індустріальних країн” в останні десятиріччя, з одного боку, і стагнацією (навіть деградацією) найбідніших зі слаборозвинених країн – з іншого. Значною мірою цей процес спричинений чималими витратами на гонку озброєнь, несправедливим міжнародним порядком та ін., зокрема їх експлуатацією з боку ТНК та країн базування. Так, в Україні ВНП за 1991 – 1999 скоротився з 167 млрд. крб до 170 млрд. грн., внаслідок чого за цим показником вона приєдналася до слаборозвинених країн (обсяг ВНП на душу населення на початку 1999 становив приблизно 500 дол., у 1990, за офіційними даними – 3 тис. крб.). Упродовж XX ст. 54 країни стали ще біднішими (в т. ч. 20 – з Африки, 17 зі Східної Європи та СНД та ін.), а 125 країн розвивались низькими темпами (менше 3% зростання ВВП на душу населення), внаслідок чого розрив між ними і розвиненими країнами збільшився.