Договір схову – договір, за яким одна сторона (охоронець) зобов’язується зберігати майно, передане їй іншою стороною, і повернути його в цілості. Д. с. може бути як оплатним, так і безоплатним. Д. с. вважається укладеним з моменту передачі майна на зберігання (реальним), а у випадках, коли охоронець за умовами договору зобов’язується прийняти на зберігання майно, яке буде передане поклажедавцем, з моменту досягнення згоди сторін щодо істотних умов такої угоди, тобто буде консенсуальним. Залежно від розподілу прав і обов’язків Д. с. можуть
бути односторонніми (реальні і безоплатні) і двосторонніми (реальні оплатні і коженсуальні). Цивільне законодавство передбачав особливі вимоги щодо форми Д. с., визначає права та обов’язки сторін, а також відповідальність охоронця за незбереження майна. Так, при втраті чи нестачі майна охоронець відповідає в розмірі вартості втраченого майна або частини нестачі, а при пошкодженні – в розмірі суми, на яку знизилася вартість майна. Підвищена відповідальність встановлена для професіональних охоронців, якими є організації, що здійснюють схов у силу своєї діяльності (ломбарди, камери схову тощо). Вони звільняються
від відповідальності за незбереження майна лише у разі, якщо це сталося внаслідок непереборної сили. Готелі, будинки відпочинку, санаторії, гуртожитки та інші подібні організації відповідають за збереження майна громадян, яке знаходиться у відведених їм приміщеннях, навіть якщо майно не було здане їм на зберігання (крім грошей і цінностей). Схов може здійснюватись на підставі інших договорів (наприклад, купівлі – продажу) або вказівок закону (наприклад, щодо знахідки).
