ДОКАЗИ ЕВОЛЮЦІЇ
Біологія – універсальний довідник
ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ
ЕВОЛЮЦІЯ. ЕВОЛЮЦІЙНЕ ВЧЕННЯ
ДОКАЗИ ЕВОЛЮЦІЇ
Біологічна еволюція – історичний процес розвитку органічного світу, що супроводжується змінами організмів, вимиранням одних і появою інших. Сучасна наука оперує багатьма фактами, які свідчать про еволюційні процеси.
Ембріологічні докази еволюції.
У першій половині XIX ст. починає розвиватися теорія “зародкової подібності”. Російський учений Карл Бер (1792-1876) встановив, що на ранніх стадіях розвитку ембріонів спостерігається
Роботи Ф. Мюллера і Е. Геккеля дали можливість їм сформулювати біогенетичний закон: “онтогенез – це коротке і швидке повторення філогенезу”. Пізніше трактування біогенетичного закону було розвинуто й уточнено О. М. Сєвєрцовим: “в онтогенезі повторюються ембріональні стадії предків”. Найбільшу схожість мають зародки на ранніх етапах розвитку. Загальні ознаки типу формуються у процесі ембріогенезу раніше, ніж спеціальні. Так, всі ембріони хребетних на І стадії мають зяброві щілини і двокамерне серце. На середніх етапах з’являються
Порівняльно-анатомічні і морфологічні докази еволюції.
Доказом єдності походження всього живого є клітинна будова організмів, єдиний план будови органів та їх еволюційні зміни.
Гомологічні органи мають подібний план будови, спільне походження, виконують як однакові, так і різні функції. Наявність гомологічних органів дає можливість довести історичну спорідненість різних видів. Первинна морфологічна подібність замінюється різною мірою відмінностями, набутими у процесі дивергенції. Типовим прикладом гомологічних органів є кінцівки хребетних, які мають однаковий план будови незалежно від функцій, які вони виконують.
Деякі органи рослин морфологічно розвиваються із зародкових листків і є видозміненими листками (вусики, колючки, тичинки).
Аналогічні органи – вторинна, не успадкована від спільних предків, морфологічна подібність організмів різних систематичних груп. Аналогічні органи схожі за виконуваними функціями і розвиваються у процесі конвергенції. Вони свідчать про однотипність пристосувань, що виникають у процесі еволюції в однакових умовах середовища у результаті природного добору. Наприклад, аналогічні органи тварин – крила метелика і птаха. Це пристосування до польоту у метеликів розвинулося з хітинового покриву, а в птахів – із внутрішнього скелета передніх кінцівок і пір’яного покриву. Філогенетично ці органи формувалися по-різному, але виконують однакову функцію – служать для польоту тварини. Іноді аналогічні органи набувають виняткової схожості, як, наприклад, очі головоногих молюсків і наземних хребетних. Вони мають однаковий загальний план будови, схожі структурні елементи, хоча розвиваються з різних зародкових листків в онтогенезі і зовсім не пов’язані між собою. Схожість пояснюється лише фізичною природою світла.
Прикладом аналогічних органів є колючки рослин, які захищають їх від поїдання тваринами. Колючки можуть розвиватися з листків (барбарис), прилистків (біла акація), пагонів (глід), кори (ожина). Вони схожі лише зовні і за функціями, які виконують.
Рудиментарні органи – порівняно спрощені або недорозвинені структури, що втратили своє первісне призначення. Вони закладаються в період ембріонального розвитку, але повністю не розвиваються. Іноді рудименти виконують інші функції порівняно з гомологічними органами інших організмів. Так, рудимент апендикс людини виконує функцію лімфоутворення, на відміну від гомологічного органа – сліпої кишки у травоїдних. Рудименти тазового пояса кита і кінцівок пітона підтверджують факт походження китів від наземних четвероногих, а пітонів – від предків із розвиненими кінцівками.
Атавізм – явище повернення до предкових форм, що спостерігається в окремих особин. Наприклад, зебровидне забарвлення лошат, багатососковість у людини.
Біогеографічні докази еволюції.
Вивчення флори і фауни різних материків дозволяє відновити загальний перебіг еволюційного процесу і виділити декілька зоогеографічних зон, що мають подібних наземних тварин.
1. Голарктична область, що об’єднує Палеарктичну (Євразія) і Неоарктичну (Північна Америка) області.
2. Неотропічна область (Південна Америка).
3. Ефіопська область (Африка).
4. Індо-Малайська область (Індокитай, Малайзія, Філіппіни).
5. Австралійська область.
У кожної з перерахованих областей спостерігається велика схожість тваринного і рослинного світу. Області відрізняються між собою визначеними ендемічними групами.
Ендеміки – види, роди, родини рослин або тварин, поширення яких обмежене невеликою географічною територією, тобто це специфічна для даної області флора або фауна. Розвиток ендемії найчастіше пов’язаний з географічною ізоляцією. Наприклад, найбільш раннє відокремлення Австралії від південного материка Гондвани (більше 120 млн. років) призвело до самостійного розвитку ряду тварин. Не відчуваючи тиску з боку хижаків, які відсутні в Австралії, тут збереглися однопрохідні ссавці – першозвірі: качкодзьоб та єхидна; сумчасті: кенгуру, коала.
Флора і фауна Палеарктичної і Неоарктичної областей, навпаки, схожі між собою. Наприклад, близькоспорідненими є американські та європейські клени, ясени, сосни, ялини. Такі ссавці, як лосі, куниці, норки, білі ведмеді живуть у Північній Америці та в Євразії. Американському бізону відповідає родинний вид – європейський зубр. Подібна схожість свідчить про тривалу єдність двох материків.
Палеонтологічні докази еволюції.
Палеонтологія вивчає викопні організми і дозволяє встановити історичний процес і причини зміни органічного світу. На основі палеонтологічних знахідок складена історія розвитку органічного світу.
Викопні перехідні форми – форми організмів, які поєднують найдавніші і сучасні групи. Вони допомагають відновити філогенез окремих груп. Представники: археоптерикс – перехідна форма між рептиліями і птахами; іностранцевія – перехідна форма між рептиліями і ссавцями; псилофіти – перехідна форма між водоростями і наземними рослинами.
Палеонтологічні ряди складаються з викопних форм і відображають хід філогенезу (історичного розвитку) виду. Такі ряди існують для коней, слонів, носорогів. Перший палеонтологічний ряд коней був складений В. О. Ковалевським (1842-1883).
Релікти – рідкісні види рослин або тварин, які залишилися існувати на даній території і збереглися з минулих геологічних часів. Для них характерні ознаки вимерлих груп минулих епох. Вивчення реліктових форм дозволяє відновити вигляд зниклих організмів, відтворити умови їх проживання і спосіб життя. Гатерія – представник древніх примітивних плазунів. Такі плазуни жили в юрському і крейдяному періоді. Кистепера риба латимерія відома з раннього девону. Ці тварини дали початок наземним хребетним. Гінкго є найбільш примітивною формою голонасінних. Листя велике, віялоподібне, рослини листопадові. На території України серед рослин-реліктів збереглися азалія жовта, сосна крейдяна, тис ягідний. Серед тварин реліктами є хохуля звичайна, перев’язка та інші тварини.
Порівняння сучасних примітивних і прогресивних форм організмів дає можливість відновити деякі ознаки передбачуваних предків прогресивної форми, проаналізувати перебіг еволюційного процесу.
