Дохристиянський світогляд давніх слов’ян
Вступ до філософії – підручник
РОЗДІЛ IV
ФІЛОСОФСЬКІ ІДЕЇ В КУЛЬТУРІ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
Дохристиянський світогляд давніх слов’ян – передісторія української філософії
Одним із важливих питань історії вітчизняної філософії є питання про становлення і розвиток філософських ідей Київської Русі. Варто зауважити, що до останнього часу, як зазначає В. С. Горський, в нашій літературі побутувала думка, згідно з якою ця епоха не дає фактів для підтвердження висновків, що на Русі в той період існували філософи і філософія. Причиною
Те коло світоглядних проблем, на які ми натрапляємо у пам’ятках давньоруської культури, дає підстави для переконання в тому, що вона мала свою власну філософську позицію. Серед проблем, що становлять філософсько-світоглядний грунт, можна виділити: проблеми буття, уявлення про Всесвіт, про людину, її місце в світі, смисл її буття, її щастя; проблеми життя і смерті, розуміння добра і зла; проблеми людської історії та ін.
Виникнення перших філософських ідей давніх русичів відбувалося не на голому місці. Це був закономірний процес формування світогляду, з певними етапами (типами) його розвитку і тісним зв’язком між ними. Деякі елементи “філософського” осмислення явищ природи і людського життя простежуються у народному світогляді східнослов’янських племен задовго до хрещення Русі та появи писемності. На основі першої світоглядної самобутньої міфологічної системи створювались перші дофілософські утворення, які були зумовлені значною мірою характером і способом діяльності, побуту давніх українців. Формувався свій стиль життя і мислення, вироблялись характерні орієнтації на освоєння світу, своя національна культура.
Спираючись на емпіричний досвід і міфологічну картину світу, наші предки створювали своєрідну природну релігію, яка пізніше була названа “поганською”, язичницькою. У цій народній релігії основним предметом була природа. У “Синопсисі” яскраво змальовуються уособлення та обожнювання східними слов’янами сил природи. Головними поганськими богами, які уособлювали образи самої природи, були Перун – найголовніший ідол, “бог грому, блискавки і дощових хмар”; другим ідолом був Волос – бог худоби; третім – Позвізд (Похвіст, Вихр) – “бог повітря, погоди і непогоди”; четвертим – Ладо – бог “веселія і всілякого благополуччя”; п’ятим – Купало, “що його за бога плодів земних вважали”; шостим – Коляда – “бог празничний, що йому празник великий місяця грудня в 24-й день одправляють”. У “Синопсисі” згадуються імена і таких богів, як Усляд (Ос – ляд), Корша (Хоре), Дашуба (Дажб), Стриба (Стрибог), Макош (Мокош) та ін.
Боги населяли поля, степи, ліси, води та інші місця проживання людей. Саме тоді виникли у народній уяві поняття про добрих і злих духів (русалка, біс, дідько, домовик, водяник, лісовик, мавка та ін.), різні повір’я, заклинання, свята, ігрища (Івана Купала, колядування, обливання водою тощо). Все це поєднувало людське буття з природою, а відтак і з божеством, оскільки природа, природні стихії у народній релігії поставали як божественні, набували сакрального характеру. Відбувався процес формування наївного пантеїстичного світорозуміння, у якому матеріальне і божественне не протиставлялись, божественному не відводилась роль творчого начала, воно лише вносило порядок в оточуючий світ, який був єдиний з людьми, богами, природою. Всесвіт, космос у язичницькій релігії сприймався як надісторичний, у природі існував вічний кругообіг, визнавалась астральна залежність. Досить розвинутим був культ предків як важливий принцип соціальної детермінації.
Упродовж життя наших пращурів змінювалися їхні міфологічні уявлення і вірування. У міфологічній системі світобачення склались так звана героїчна міфологія і героїчний епос – билини. Проте язичництво з його політеїстичним поклонінням, той набір навичок, умінь, відомостей, що передавались усною традицією, не могли задовольнити подальший суспільно-історичний і культурний розвиток Русі. Не давали вони відповіді й на важливі світоглядні питання, через що змушені були поступитися християнській ідеології і філософському світорозумінню. В. С. Горський зазначає, що руйнування міфа і зародження філософії відбувається тоді, коли картина світу, що описувалась міфом, стає предметом вивчення, коли виникає потреба пояснити, що означають слова “добро” і “зло”, що приховується за словами, які описують міфологічну картину світу.
