Ефективність економічна – досягнення найбільших результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці. Е. е. – конкретна форма вияву закону економії часу. їх зв’язок здійснюється через зростання продуктивності праці. її підвищення означає зростання ефективності сукупної праці, ефективності всього виробництва, зумовленої насамперед прогресом продуктивних сил, внаслідок впливу близько 60 факторів. Фактори, що належать до продуктивних сил, групуються залежно від рівня технічної озброєності праці, розвитку науково-технічного
прогресу, інтенсивності, ступеня розвитку сутнісних сил людини, її здібностей тощо. Тому зростання продуктивності праці є лише іншим вираженням економії робочого часу, дії відповідного закону. Крім цього, існує сукупність факторів зростання продуктивності праці, що належать до економічної власності (впровадження нових форм і систем заробітної плати, розподіл прибутків та ін., її взаємодії з продуктивними силами), а також фактори, які характеризують вплив господарського механізму, організаційно-економічних відносин, надбудови (вдосконалення законодавства, політичної системи, підняття моралі тощо) на зростання продуктивності
праці. За капіталістичного способу виробництва узагальнювальним показником Е. е. є норма прибутку. Для народних підприємств у розвинених країнах основною метою стає не максимізація прибутку, а максимізація чистого прибутку на одного зайнятого, що не виключає необхідності використання показника норми прибутку. Більш конкретними показниками Е. е. є продуктивність і фондомісткість праці, фондовіддача і фондомісткість продукції (див. Ефективність суспільного виробництва), Е. е. капітальних вкладень, нової техніки, енергомісткість продукції тощо. У західній економічній науці Е. е. розглядають як складну і багатоаспектну категорію, що складається з: 1) відношення між витратами ресурсів і обсягом товарів та послуг, які виробляють з цих ресурсів; 2) максимального обсягу виробництва товарів і послуг з використанням мінімальної вартості ресурсів; 3) виробництва товарів певної вартості за найменших витрат ресурсів; 4) отримання максимуму з доступних для людини обмежених ресурсів; 5) відношення цінності результату до цінності витрат та ін. Проте в усіх західних і вітчизняних працях економістів не виокремлюють речовий зміст (це досягнення найбільших результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці) і суспільну форму (послаблення конфлікту, антагонізму, гострих форм суперечності між працею і економічною власністю на результати цієї праці, тобто дотримання вимог закону єдності праці та власності).
