Економічна демократія – процес поступової демократизації власності, залучення найманих працівників до управління виробництвом і власністю, надання їм широкої виробничої автономії, інформації. Теорія Е. д. започаткована у працях Дж. Мілля, фабіанців, Е. Бернштейна. Ще одним етапом розвитку ідей Е. д. стала концепція “самоуправлінського соціалізму”, яку розробляли в 70 – 80-ті партії – члени Соцінтерну. На підприємствах “самоуправлінський соціалізм” реалізується за допомогою робітничого контролю. Ліві соціалісти Європи вимагають
для виробничих рад розширення функцій, рівноправної участі у вирішенні комплексу виробничих проблем. Виявами Е. д. в сучасному капіталістичному суспільстві є доктрина “людських відносин на виробництві”, японські “гуртки якості”, “гуманізація праці”, плани ЕСОП, кооперативи Мондрагонської групи в Іспанії та ін. Новим напрямом є розробка концепції “лібертизму”, яка грунтується на тому, що проблема соціалізму в сучасних умовах має загально-цивілізаційний характер, а визначальною засадою всебічного розвитку Е. д. є усунення в сучасному суспільстві відчуження найманого працівника (“лібертарія”)
від засобів, результатів праці і від управління і запровадження вільної праці, формою реалізації якої є суспільне самоуправління. Кожний член колективу є співвласником частини фонду накопичення підприємства, що відповідає його індивідуальному внеску у власності і фіксується на його рахунку. Діяльність держави повинна бути спрямована на створення сприятливих умов для розвитку народних підприємств, відносин самоуправління та самоорганізації на мікро – та макрорівні. У процесі первісного нагромадження капіталу в Україні Е. д., яка була певною мірою присутня на підприємствах в СРСР, майже повністю зруйнована.
