Економічна незалежність кадрова – наявність у країні необхідної кількості працівників з високим інтелектуальним, загальноосвітнім, кваліфікаційним та організаційним потенціалом, здорової переважної більшості населення, які працюють, примножують національне багатство, раціональної кадрової політики держави. Основні параметри Е. н. к. зумовлені сутністю людини, яка визначається насамперед єдністю в ній біологічного і соціального. У першому випадку для праці необхідне відтворення індивіда як біологічного явища – його фізичного, психічного
та емоційного здоров’я. В Україні у 90-х ХХ-на початку XXI ст. над генофондом нації нависла загроза: смертність вдвоє перевищувала народжуваність, внаслідок чого чисельність населення за 1991 – 2004 скоротилася майже на 5 млн. осіб, понад 90% дітей народжуються нині нездоровими тощо. Критичний стан здоров’я населення та глибока демографічна криза ставить під сумнів можливість розбудови могутньої держави і все більше загрожує економічною небезпекою майбутньому українського народу. Найважливіша причина такого стану – тотальне зубожіння населення, зокрема зниження калорійності харчування приблизно на
1 тис. калорій, значний дефіцит білків (понад 40%) і вітамінів (50 – 60%). У другому випадку людина виступає як сукупність суспільних відносин, зокрема економічних, соціальних, правових, духовних, національних, культурних тощо. У сфері економічних відносин йдеться насамперед про формування працівника нового типу, з одного боку, і людини – власника – з іншого. Водночас значній частині працівників народного господарства України властива безініціативність, недостатній професіоналізм, відсутність належної самодисципліни, техніко – технологічної культури тощо. Більше того, внаслідок масового безробіття і низької заробітної плати ці негативні риси людини – працівника набули поширення, посилилась дискваліфікація мільйонів працівників. Відставання України від багатьох розвинених країн у цій сфері й навіть наростання розриву – вагомий фактор зниження її економічної безпеки. Найповнішим показником такої залежності є деградація людини (див. Деградація людини). Важливим синтезуючим показником розвитку людини – працівника є рівень її освіти (загальноосвітній та освітній потенціал вищої школи) та якість, за якими Україна значно відстає від розвинених країн світу. Тому Україна значно відстає й за рівнем професійно-кваліфікаційної підготовки. Іншою ознакою часу Е. н. к. є відставання України від розвинених країн світу у формуванні людини – власника, яка має декілька найважливіших форм економічної реалізації. По-перше, рівень заробітної плати. Проте середня заробітна плата в Україні у доларовому еквіваленті на початку XXI ст. була більш як у 30 – 40 разів нижча від зарплати працівника розвинених країн світу, тоді як відставання за рівнем продуктивності праці було не більше, ніж у 10 разів. Це свідчить про часткову і незначну реалізацію в Україні власності на робочу силу. Внаслідок цього відбувається масова міграція найбільш мобільної, переважно висококваліфікованої робочої сили за кордон. Іншою невід’ємною стороною вартості, отже, власності на робочу силу, в сучасних умовах є соціальні витрати держави, які забезпечують колективне відтворення цього товару за участю держави. У США такі витрати 2002 в розрахунку на душу населення становили близько 6000 дол. на рік, тоді як в Україні 2003 – приблизно 600 грн.. Це також свідчить про часткову і незначну реалізацію цієї сторони власності на робочу силу. Наступною сучасною формою економічної реалізації людини – власника є поступове подолання соціально-економічного відчуження найманих працівників від засобів виробництва та результатів праці. У розвинених країнах світу воно частково здійснюється через механізм широкого розповсюдження акцій (див. Демократизація капіталу), на народних підприємствах тощо (див. Еволюція капіталістичної власності). У розвинених країнах світу подолання відчуженості найманих працівників від засобів виробництва і результатів праці стає економічною необхідністю. Воно доповнює значне подолання технологічного відчуження найманих працівників і засобів виробництва, що відбувається в умовах автоматизованого виробництва. Проте в Україні внаслідок кланово-номенклатурної приватизації здійснювалося суто символічне перетворення працівників на власників (внаслідок отримання акцій), зростали апатія і невдоволення народу, відбувалася заміна однієї форми відчуження працівників від національного багатства інш
ою, більш глибокою. За даними ООН, Україна 1994 посідала 45-те місце серед країн світу за індексом людського розвитку (розраховується, виходячи з рівня життя, його тривалості, освіти населення), а 2003 – 72-ге.
