Економічна незалежність у відносинах власності – наявність власності народу на створене його працею національне багатство і передусім на засоби виробництва, що передбачає активну й постійну участь працездатного населення у виробництві необхідних для суспільства товарів і послуг, справедливому розподілі створеного національного доходу, в управлінні власністю на цій основі, а також розширене відтворення людини – працівника і людини – власника та інших сторін соціальної сутності людини. Оберненою стороною Е. н. у в. в. є загроза поступової
втрати економічного суверенітету державою внаслідок посилення нерівномірності в розподілі багатства, зростання відчуження працівників від засобів виробництва та результатів праці, від управління власністю на мікро – та макрорівнях, внаслідок чого відбуватиметься відчуження від влади і гальмування соціально-економічного процесу, отже, зростатиме відставання від розвинених країн світу. На відміну від розвинених країн світу, де поступове подолання техніко – економічного відчуження певною мірою доповнюється послабленням соціально-економічного відчуження, триває інтенсивне утворення середнього
класу (насамперед класу власників), в Україні в 90-х XX – на початку XXI ст. відбувалася фронтальна поляризація суспільства на вузьке коло буржуазії і майже пролетаризовану більшість населення, характерна для первісного кримінального нагромадження капіталу. Якщо 1990 співвідношення в доходах між бідними і багатими становило 1:5, то на початку XXI ст. – 1:50 і навіть 1:100; внаслідок зубожіння переважної частини суспільства, порушення чинного законодавства запанували нігілізм, вседозволеність, неповага до законів держави, а через тотальне відчуження працівників від власності послабшала їх влада над речами, над різноманітними об’єктами власності (засобами виробництва, інтелектуальною власністю тощо). Це також загрожує зсередини суверенітетові держави, призводить до зростання злочинності, насамперед економічної. Проблема економічної залежності України в межах економічної власності також значною мірою залежить від співвідношення основних типів власності – приватної, колективної і державної – та їх взаємодії. Зокрема, надмірне посилення приватної власності і послаблення колективної і державної внаслідок незаконної приватизації, надмірного зменшення частки державної власності у фінансово-кредитній сфері, а також значного відпливу капіталу за кордон, поступового зростання частки ТНК (передусім російських) у національному багатстві країни тощо руйнує національну економічну власність. Загроза економічній безпеці України в межах економічної власності значною мірою спричиняє небезпеку в межах господарського механізму. Це пояснюється тим, що пріоритетність приватної власності означає домінування ринкових важелів самоуправління економікою.
