Економічні суперечності – об’єктивні суперечності, властиві економічним явищам і процесам, форма зв’язків і відносин (взаємодії) між протилежними сторонами (їх елементами, властивостями, тенденціями) всієї економічної системи та кожного явища або процесу зокрема, внаслідок чого відбувається їх розвиток. Більш повно, або системно, сутність Е. с. розкривається у виконуваних ними функціях, у наявності окремих важливих ознак. Е. с., по-перше, є джерелом саморуху економічної системи (в т. ч. її окремих елементів), її рушійною силою. По-друге,
визначення сутності економічного явища і процесу через категорію “суперечність” є найглибшим, воно охоплює ядро сутності, сутність другого, третього і вищих порядків. По-третє, суперечність є формою зв’язків і відносин між протилежними сторонами, властивостями, тенденціями тощо. По-четверте, рух внутрішніх суперечностей через взаємодію протилежних сторін можливий лише у тому випадку, коли вони існують одночасно, а кожна суперечність містить у собі власне заперечення, коли це сторони однієї сутності. По-п’яте, на кожному з послідовних етапів (тотожність, відмінність та ін.) якісно змінюється характер взаємодії
протилежних сторін. Найшвидше розвиток економічної системи відбувається на перших трьох щаблях (у фазах тотожності, відмінності й протилежності), на останніх двох він значно послаблюється. По-шосте, протилежні сторони, властивості, тенденції Е. с. взаємодіють між собою у процесі руху, який відбувається насамперед внаслідок активності заперечувальної, більш революційної сторони. Відповідно до структури економічної системи виділяють п’ять відносно відокремлених типів Е. с., які розвиваються між елементами цих підсистем. Існує особливий тип суперечностей у масштабі світового господарства, окремих його регіонів, між окремими країнами, економічними угрупованнями тощо. Основними методами розв’язання Е. с. в межах суспільного способу виробництва є, по-перше, створення якісно нових, більш розвинених форм руху для попередніх суперечностей, що означає водночас певне пристосування відносин економічної власності до рівня й характеру розвитку продуктивних сил. Другий важливий метод розв’язання Е. с. суспільного способу виробництва – цикли і насамперед економічні кризи; третій – його господарський механізм. Четвертий метод розв’язання Е. с. – діяльність держави (економічна, політична, юридична, ідеологічна). П’ятий метод часткового й тимчасового розв’язання Е. с. – кількісний. У процесі переростання продуктивними силами або їх окремими елементами меж певної форми власності за певного суспільного способу виробництва спершу відбуваються переважно кількісні зміни, тобто накопичується більша сума грошей, більше засобів виробництва тощо, що створює передумови для розвитку окремих елементів продуктивних сил. І лише через певний час кількісні зміни зумовлюють появу нової якості – більш розвиненої форми власності. Ці процеси розвиваються відповідно до вимог закону переходу кількості в якість і навпаки. Процес такого діалектичного заперечення в межах суспільного способу виробництва – шостий основний метод розв’язання (часткового і тимчасового) Е. с.
