Економіка освіти – наука про комплексну економічну роль освіти в процесі розширеного відтворення, в т. ч. відтворення економічних відносин між людьми у цій сфері, властивих їй законів і закономірностей. Об’єктивними передумовами виникнення і розвитку Е. о. є, по-перше, становлення системи освіти як самостійної та специфічної галузі господарства. По-друге, розгортання НТР, що зумовила істотне розширення масштабів освіти, значне збільшення витрат на неї, посилення впливу освіти на темпи економічного зростання. По-третє, сукупний внесок
освіти у зростання майбутніх доходів суспільства в цілому та індивіда зокрема в обсязі 75 – 80%. За підрахунками економістів, кожна вкладена в освіту гривня забезпечує 5 грн. чистого доходу, а її рентабельність майже в 4 рази вища, ніж в економіці загалом. Суб’єктивними факторами створення Е. о. були теоретичні, методологічні й методичні розробки західних економістів з економічних проблем освіти, перетворення її на окрему навчальну дисципліну, що викладається у багатьох університетах розвинених країн світу. Закономірностями розвитку Е. о. є встановлення розміру заробітної плати та її диференціація залежно від складності
робочої сили, її загальноосвітнього й кваліфікаційного рівнів, залежність розвитку наукомістких галузей, а опосередковано – всієї економіки від витрат на науку в обсязі 2,5 – 3% від ВВП; пропорційність (відносна) витрат на формування працездатної людини й суми отриманих у процесі трудової діяльності доходів у співвідношенні 1:3,5 – 4 (що необхідно для розширеного відтворення робочої сили) та ін. Цей висновок певною мірою корелюється з даними про коефіцієнт віддачі вищої освіти. В умовах НТР все більшого поширення набуває така форма організації заробітної плати, як плата за знання (залежно від оволодіння працівником суміжною професією). Недотримання цих закономірностей завдає господарству України величезних збитків. Так, щороку з України емігрує за кордон майже 70 тис. спеціалістів з вищою освітою, з 90-х XX ст. по 2004 з країни виїхало понад 8 тис. кандидатів і докторів наук. Поступово втрачаються передові позиції держави в багатьох напрямах фундаментальної та прикладної науки (за даними ЮНЕСКО, науковий потенціал України на початку 90-х становив 7,5% світового інженерно-наукового потенціалу), має місце відплив талановитої молоді з наукових організацій та аспірантури. На початку XXI ст. Україна за освітнім потенціалом значно відставала від розвинених держав світу. Формування теоретико-методологічних основ Е. о. в Україні передбачає критичний аналіз концепції “людського капіталу” (див. Теорія “людського капіталу”).
