ЕТИМОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ УКРАЇНСЬКОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ

Розділ 16

Мотивація внутрішньої форми, етимон образного сприйняття внаслідок різних екстралінгвістичних чинників із часом може затемнюватися, а то й зовсім втрачатися для пересічного мовця. Відбувається процес перекодування первісної ознаки, творення “образу образу” (О. Потебня), хоча кожний новий етап його внутрішнього розвитку базується на попередньому образі. “Розмотати” етапи перекодування образу, наблизитися до прототипу чи інваріантної структурно-семантичної схеми

становлення ФО покликана порівняно нова наука – етимологія фразеологізмів.

Глибокі етимологічні розвідки в другій половині XIX і па початку XX ст. здійснили О. Потебня, О. Афанасьєв, М. Сумцов. Вагомі результати спостережень, переважно у галузі етнофразеології, здобули М. Максимович, С. Ісаєвич, І. Франко, Ф. Колесса, В. Іванов, М. Зубрицький. Цінний матеріал подали М. Драгоманов, Б. Грінченко, В. Милорадович, О. Малинка, Ф. Волков (Вовк) та ін. Пізніше плідно працювали Л. Булаховський, Б. Ларін, О. Горбач, М. Демський, А. Івченко, А. Коваль, Л. Коломієць, В. Коптілов, Ф. Медведєв, О. Мельничук, В. Мокієнко, В. Скляренко, Л. Скрипник,

Я. Спринчак та ін. За підрахунками А. Івченка, на кінець XX ст. (1999) проетимологізовано 681 фразеологічну одиницю, а вимагають різнотипних етимологічних коментарів близько 1000 одиниць. Він же уклав і бібліографічний покажчик “Історія та етимологія української фразеології” (1998), який охоплює праці дослідників майже за півтора століття (1864 – 1998). Джерелами покажчика стали “всі без винятку” спеціальні публікації з етимології української фразеології. Крім того, укладач увів до покажчика й літературу “з етимології ідентичних фразеологізмів інших слов’янських мов”, що, безсумнівно, спонукатиме й полегшуватиме етимологічні розвідки на українській лінгвістичній базі.

Значний імпульс етимологічним студіям на якісно новій основі дала стаття М. Толстого “Про реконструкцію праслов’янської фразеології”. Учений прийшов до таких висновків.

1. Важливо, щоб фразеологізм функціонував у діалектах, а не в літературних мовах.

2. Суттєва географія фразеологізму та його варіантів. Бажана їх наявність не в усіх слов’янських мовах і діалектних зонах, а лише в Окремих великих і дрібних районах і в першу чергу архаїчних. Представництво не в одній тільки групі слов’янських мов (східній, Західній, південній) важливе й показове.

3. Важлива відсутність фразеологізму в індоєвропейських мовах (крім балтійських), тобто в мовах, які мали значний книжно-культурний вплив, як гарантія, що можливість калькування мінімальна. Українська й російська мови (білоруська меншою мірою) відчували могутній вплив східної ідіоматики, особливо з боку тюркських мов. Контрольну функцію певною мірою можуть виконувати при цьому західнослов’янські мови.

4. Суттєва наявність певної кількості формальних і смислових (семантичних) варіантів фразеологізмів. Характер і число варіантів, насамперед формальних, оцінених у лінгвогеографічному плані, можуть бути досить яскравим критерієм визначення віку фразеологізму.

5. Суттєва й необхідна опора на екстралінгвістичну ситуацію (давньослов’янську, праслов’янську) у всіх випадках, коли вона може бути відновлена археологічним, порівняльно-етнографічним, порівняльно-міфологічним, порівняльно-фольклористичним та ін. шляхом.

Висловлені міркування М. Толстого залишаються основоположними для етимологізації не тільки праслов’янської, а й новішої фразеології.

(1 votes, average: 5.00 out of 5)

ЕТИМОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ УКРАЇНСЬКОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ - Довідник з української мови

Related posts: