Етнічність

Політологічний словник

Етнічність – сукупність характерних рис матеріальної і духовної культури, що відрізняють одну етнічну групу від іншої. Засновниками теорії етнічності вважаються французький філософ, історик Е. Ренан та “австромарксисти” К. Реннер й О. Бауер, які наприкінці XIX – на початку XX ст. започаткували суб’єктивістський напрямок націології, тобто психологічні концепції нації. Найбільшу роль у становленні сучасних концепцій етнічності відіграли їхні ідеї: “нація – велика група людей, об’єднаних духовним

принципом, великою солідарністю та моральною свідомістю; міфологізована національна самосвідомість та історична пам’ять народу – один з основних націо – та етноутворюючих чинників” (Е. Ренан); “нація – сукупність людей, спільністю долі з’єднаних у спільність характеру” (О. Бауер); австрійський вчений обгрунтував визначальну роль національного почуття в бутті людини, про спадкову передачу багатьох етнічних ознак. За К. Реннером, нація є соціально-психологічною спільністю – “спілкою людей, що однаково думають і говорять”, “культурна група, не зв’язана із землею”; етнічна ідентифікація
індивідів, на його думку, – головна причина утворення нації.

У науковий вжиток термін “Е.” запровадив американський учений Д. Рісмен у 1953 р. Услід за ним поняття і концепцію Е. розробляли Н. Глейзер і Д. Мойніхен у 60-х роках. Особливо цінною є праця цих авторів “Етнічність: теорія і досвід”, що з’явилася в 1975 р. на основі аналізу расових і національних рухів у США. Етнічна належність у ній розглядається як більш фундаментальна порівняно з іншими соціальними вимірами людського буття.

У науці термін “Е.” почали активно використовувати з початку 70-х років XX ст. у зв’язку з активізацією етнічних процесів у світі, збільшенням поліетнічності держав, загостренням міжетнічних відносин не тільки в країнах “третього світу”, а й в індустріально розвинених країнах Заходу. Це спричинило виникнення багатьох теорій етнічності, що пояснюють природу і сутність “етнічності”, етнічної ідентичності.

Носіями Е. є мова, культура (насамперед такі її компоненти, для яких притаманні традиційність і стійкість), психіка, звичаї, обряди, народне мистецтво, релігія, норми поведінки тощо.

Якісні етнічні характеристики людини або групи людей виявляються у побуті, культурі, поведінці й загалом у ментальності, які й вирізняють їх з-поміж інших.

У сучасній науковій і довідковій літературі інтерпретації поняття Е., як і сутність цього явища, не є однозначними та загальноприйнятими. Поширені такі варіанти використання поняття “Е.”: а) як аналогу дефініції етнічна група, національна меншина; б) як поняття, яким позначають культурну своєрідність, етнопсихологічну самобутність групи людей; в) як синонім етнічної чи національної самосвідомості, самоідентифікації індивідів і груп.

Виконуючи функції об’єднання і розмежування етносів, Е. постає як результат спільної історичної практики кількох поколінь людей, втіленої у специфічних матеріальних і духовних атрибутах цієї спільності і зафіксованої у свідомості її членів.

Етнічні явища тісно пов’язані із соціально-економічними факторами, якими вони в остаточному підсумку й зумовлені.

Вілков В. Ю. Концепції етнічності: ідейно-теоретичні передумови, сутність і типологія // Вісник Київськ. нац. у-ту ім. Т. Шевченка. – 2003. – № 59-61; Картунов О. В. Вступ до етнополітології: Наук.-навч. посіб. – К., 1999.

О. Антонюк

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Етнічність - Довідник з політології