Філярії – Тип Круглі черви (Nemathelminthes)

МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ

Розділ 3

БІОГЕОЦЕНОТИЧНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ТА МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ

3.4. Медична гельмінтологія

3.4.3. Тип Круглі черви (Nemathelminthes)

3.4.3.9. Філярії

Філярії – це ниткоподібні круглі черви підряду Filariata, родини Filarildae (від латинського слова filum – нитка), які паразитують у крові, лімфі, у м’язовій і сполучній тканинах, серозних оболонках хребетних. Проміжні хазяї філярії – різні кровосисні двокрилі комахи (комарі, мошки, гедзі).

У більшості філярій рот позбавлений губ ротова капсула відсутня або

редукована. Кутикула гладенька, зрідка – поперечно посмугована. Циліндричний стравохід поділяється на дві частини. Спікули нерівні і неоднакові за формою. Vulva знаходиться на рівні стравоходу. Це живородящі паразити.

Захворювання, які викликаються філяріями, називаються філяріатози. Серед філяріатозів розрізняють: вухереріоз, бругіоз, онхоцеркоз, лоаоз, мансонельоз, дирофіляріози, дракункульоз. Особливого поширення набули вухереріоз, бругіоз, онхоцеркоз і лоаоз. В осередках філяріатозів лімфатичної системи (вухереріоз, бругіоз), які охоплюють 76 країн, проживає 905 млн. людей, з яких 90 млн. хворі. Онхоцеркоз поширений

у 34 країнах, де у вогнищах мешкає 90 млн. людей. Кількість хворих на онхоцеркоз становить 17,6 млн., з яких 326000 осліпли внаслідок захворювання (В. П. Сергиев, 1991).

Wuchereria bancrofti

Філярія Банкрофта (Wuchereria bancrofti) – збудник вухереріозу.

Географічне поширення: Індія, країни Південно-Східної Азії, острови Тихого Океану, Західна і Центральна Африка, Південна Америка.

Морфологія. Статевозріла особина (рис. 3.129) ниткоподібна, молочно-білого кольору. Самки довжиною 8-10 см, шириною 0,2-0,3 мм, самці – довжиною 2,5-4 см, шириною 0,2-0,3 мм. Хвостовий кінець самців закручений на черевний бік. Живородящі.

Філярії   Тип Круглі черви (Nemathelminthes)

Рис. 3.129. Збудник вухереріозу – мікрофілярій Банкрофта (Wuchereria bancrofti), статевозріла самка (а) та самець (б).

Личинки (мікрофілярії) (рис. 3.130) безбарвні, довжиною 0,2-0,3 мм. При фарбуванні за методом Романовського – Гімзи видно, що личинка вкрита чохликом рожевого кольору, ядра соматичних клітин мають вигляд темних зерен, на кінці тіла личинки ядра не виявляються. Вигини тіла личинки правильні, хвіст прямий, що поступово звужується.

Філярії   Тип Круглі черви (Nemathelminthes)

Рис. 3.130. Мікрофілярії Wuchereria bancrofti.

Життєвий цикл (рис. 3.131). Філярія Банкрофта – біогельмінт.

Філярії   Тип Круглі черви (Nemathelminthes)

Рис. 3.131. Життєвий цикл мікрофілярії Банкрофта: 1 – остаточний хазяїн; 2-4 – стадії розвитку мікрофіляріі в організмі людини; 5 – мікрофілярія в периферичній крові;

6 – комарі Culex, Aedes (проміжні хазяїни); 7 – інвазійна личинка з хоботка проміжною хазяїна.

Остаточний хазяїн – людина.

Проміжний хазяїн і специфічний переносник – комарі роду Aedes, Anopheles, Culex.

Локалізація в тілі кінцевого хазяїна: лімфатична система. Самки народжують мікрофілярій, що з лімфатичної системи потрапляють у кров’яне русло і з кров’ю заковтуються комарами. Для вухерерії характерна нічна періодичність появи личинок у периферійній крові, що пов’язано з біологією переносника (нічне живлення).

Максимальна кількість личинок визначається з 22 год. до 4 год. ранку, на денний час мікрофілярії знаходяться в капілярах внутрішніх органів і великих артеріях. На островах Полінезії мікрофілярії вухерерії Банкрофта виявляються в крові постійно, з невисоким денним піком (денний субперіодичний тип міграції). Це, мабуть, пов’язано з біологією розповсюдженого там комара Aedes Polynesiens, що живиться і вдень.

У шлунку комара мікрофілярії звільняються від чохлика, активно проникають у грудні м’язи, двічі линяють, ростуть, згодом виходять у порожнину тіла комара і накопичуються в кінцевих часточках нижньої губи. Тривалість розвитку личинки близько 10-20 днів (до 6 тижнів) і залежить від виду комара, атмосферної температури, вологості.

Зараження людини відбувається при укусі комара.

Інвазійна стадія – личинка. Личинки залишаються на шкірі людини поблизу місця укусу, потім активно проникають крізь шкіру в лімфатичну систему, де через 5-18 міс. досягають статевої зрілості і починають народжувати мікрофілярій.

Тривалість життя в організмі хазяїна – до 20 років.

Патогенна дія: токсично-алергічна; механічне ушкодження стінок лімфатичних судин; приєднання вторинної інфекції; закупорка лімфатичних судин, що призводить до лімфостазу з поступовим розвитком “слоновості”.

Клініка. Залежить від ступеня інвазії і тривалості захворювання.

Інкубаційний період хвороби складає 3-18 міс.

Перша стадія хвороби (рання міграційна стадія) характеризується алергічними проявами. Підвищується температура тіла, висипка, набряки, кашель. Збільшені лімфовузли безболісні, м’які. Характерна “філяріозна лихоманка” – періодичні підйоми температури до 39-40 °С, що супроводжуються запаленням уражених лімфатичних судин. Температура через 3-5 днів різко знижується з профузною пітливістю.

Друга стадія хвороби проявляється варикозним розширенням лімфатичних судин і застоєм лімфи. Тривалість цієї стадії 8-10 років.

Третя, обструктивна, стадія хвороби супроводжується “слоновістю” різних органів і тканин. Внаслідок ураження пахвинних лімфовузлів зазвичай зазнають змін нижні кінцівки, статеві органи, грудні залози, верхні кінцівки. Уражені частини тіла значно збільшені в розмірах, деформовані. У цей період часто приєднується вторинна інфекція, аж до розвитку зараження крові, що може призвести до летального наслідку.

У людей, що постійно мешкають в ендемічних районах, хвороба перебігає легко, при невеликому ступені інвазії, безсимптомно внаслідок виникнення імунітету.

Діагностика. Клінічна: лихоманка, запаленні лімфатичних судин і вузлів, слоновість. Лабораторна: виявлення личинок (лярвоскопія) у нативних або пофарбованих за Романовським – Гімзою мазках і товстій краплі крові. Забір крові необхідно проводити вночі; якщо підозра на субперіодичний штам – тоді вночі і вдень (мікрофілярії можуть бути відсуди у крові в ранній період хвороби, коли паразити статевонезрілі, або в період слоновості внаслідок закупорки лімфатичних судин). Можна виявити дорослих філярій (гельмінтоскопія) у біоптаті уражених лімфовузлів.

Лікування. Застосовують протиглистяні препарати (діетилкарбамазин). На пізніх стадіях хвороби – хірургічне відновлення лімфотоку.

Профілактика. Особиста: захист від укусів комарів за допомогою репелентів, сіток на вікнах. Громадська: виявлення і лікування хворих, боротьба з комарами і їх личинками за допомогою інсектицидів, агротехнічні заходи щодо оздоровлення місцевості, санітарно-просвітня робота.

Brugia malayi – збудник бругіозу

Бругіоз – хронічний гельмінтоз із групи філяріатозів із переважним ураженням лімфатичної системи і трансмісійним механізмом передачі збудника.

Географічне поширення: Південно-Східна Індія, Шрі-Ланка, Індонезія, Індокитай, Китай, Японія, Малайзія, Філіппіни.

Морфологія. Статевозріла особина (рис. 3.132) ниткоподібна, молочно-білого кольору. Розміри самки в довжину до 55 мм, у ширину – 0,16 мм, самця – відповідно 20-23 і 0,88 мм. Живородящі.

Філярії   Тип Круглі черви (Nemathelminthes)

Рис. 3.132. Збудник бругіозу (Brugia malayi), статевозріла особина.

Личинки (мікрофілярії) (рис. 3.133) безбарвні, довжиною 0,2-0,3 мм.

Філярії   Тип Круглі черви (Nemathelminthes)

Рис. 3.133. Мікрофілярій Brugia malayi.

Життєвий цикл. Бругіоз – трансмісійний біогельмінтоз.

Кінцевий хазяїн бругіозу з нічною періодичністю – тільки людина. Для бругіозу з нічною субперіодичністю джерелом інвазії можуть бути і тварини, зокрема, мавпи та дикі кішки. Тому бругіоз цього типу вважають природно-осередковим захворюванням.

Механізм передачі – трансмісійний.

Для штаму з нічною періодичністю проміжним хазяїном є комарі роду Anopheles, Aedes, Mansonia, а для штаму з нічною субперіодичністю – переносниками є комарі роду Mansonia. Отже, періодичний бругіоз – антропоноз, субперіодичний – зоо – нозна періодично-осередкова хвороба. Бругіозом заражається в основному сільське населення: першим типом – мешканці Індокитайського півострова, Центральної Індії, Японії, Китаю, Індонезії; другим типом – населення Малайзії, що живе поблизу болотистих лісів.

Розвиток мікрофілярій залежить від температури і вологості повітря і триває від 8 до 35 діб. Оптимальна температура 21-22 °С, вологість – 70-100 %.

Тривалість життя статевозрілих бругій в організмі людини – до 17 років, зрідка до 40, мікрофілярій – до 70 діб. В організмі комара збудник досягає інвазійної стадії за 8-35 діб після живлення кров’ю (залежно від температури).

Комарі нападають на людей на відстані від місця виплоду до 5 км. Переважно це відбувається в нічні години. З віком інвазованість мешканців ендемічних територій зростає.

Патогенна дія: збудник бругіозу локалізується в тих же органах і тканинах, що й вухерерія, та викликає подібні зміни. Вираженими є алергічна і токсична дії на організм людини продуктів обміну гельмінтів та механічне пошкодження лімфатичних судин і вузлів, порушення відтікання лімфи, приєднання вторинної інфекції.

Клініка. Інкубаційний період становить 3-18 міс. (в середньому 2-3 міс.) На першій стадії захворювання переважає пропасниця, висипка на шкірі, свербіж, місцевий набряк, запалення лімфатичних вузлів.

Через 2-7 років після зараження настає друга стадія, пов’язана з варикозним розширенням лімфатичних судин нижніх кінцівок, набряком шкіри й підшкірної клітковини, болями в животі, пахвинній ділянці.

Завершальна, обструктивна, стадія бругіозу зумовлена розвитком слоновості (елефантіазу) майже виключно нижніх кінцівок або статевих органів.

Спостерігаються випадки легкого, або безсимптомного, перебігу хвороби.

Діагностика. Клінічна: грунтується на підставі клінічної картини захворювання. Лабораторна: виявлення мікрофілярій Brugia malayi в периферичній крові. Кров забирають ввечері і вночі. Використовують також імунологічні методи, внутрішньошкірну алергічну пробу.

Лікування і профілактика бругіозу подібні до вухереріозу.

Loa-loa – збудник лоаозу

Лоаоз (син.: калабарська пухлина) – гельмінтоз, який характеризується набряком м’яких тканин, ураженням кон’юнктиви, серозних оболонок і статевих органів.

Географічне поширення: хвороба поширена в країнах екваторіальної Африки (Нігерія, Камерун, Габон, Заїр), у зоні вологих тропічних лісів.

Морфологія. Статевозріла особина (рис. 3.134): тіло ниткоподібне, напівпрозоре, білого або жовтавого кольору, вкрите численними округлими виступами (горбиками). Головний кінець містить два великих бічних і чотири серединних дрібних сосочки. У самця ці виступи переважають на передній частині тіла; у самок їх немає. На хвостовому вентрально зігнутому кінці самця помітні дві нерівні, різної форми спікули. У самки на відстані 2,5 мм від переднього кінця знаходиться вульва. Самець довжиною 30 мм, товщиною – 0,43 мм, самка досягає довжини 50-70 мм, товщини – 0,50 мм.

Філярії   Тип Круглі черви (Nemathelminthes)

Рис. 3.134. Збудник лоаозу (Loa-loa), статевозріла особина.

Життєвий цикл (рис. 3.135).

Філярії   Тип Круглі черви (Nemathelminthes)

Рис. 3.135. Життєвий цикл Loa-loa:

1 – у тілі гедзя розвиваються інвазійні личинки; 2 – людина заражається при укусі інвазійних гедзів; 3 – дорослі філярії; паразитують у підшкірній сполучній тканині;

4 – мікрофілярії потрапляють в кров’яне русло; 5 – день; 6 – ніч; 7 – патологія; 8 – калабарський набряк; 9 – доросла особина під кон’юнктивою.

Лоаоз – трансмісійний перкутанний біогельмінтоз.

Джерело інвазії – людина і деякі мавпи.

Механізм зараження – трансмісійний, за участі гедзів Chrysops dimidiata, Chrysops silacea. Переносники живуть у лісистій болотистій місцевості, тому населення цих регіонів хворіє частіше.

Статевозрілі самки філярій народжують мікрофілярій (0,03 X 0,007 мм), які лімфатичними і кровоносними судинами досягають капілярів легень і за кілька тижнів систематично мігрують у периферичні кровоносні судини. Мікрофілярії в периферичній крові виявляються переважно вдень і тому носять назву Microfilaria diurna. Гедзі нападають на хвору людину, всмоктують кров з мікрофіляріями. За 7-10 діб личинки накопичуються у слинних залозах; при нападі гедзя на здорову людину мікрофілярії потрапляють на шкіру, швидко проникають в її товщу.

Локалізація: дорослі філярії паразитують у підшкірній сполучній тканині та під серозними оболонками, вони мігрують зі швидкістю 12,5 мм за 1 хв. і особливо часто виявляються під кон’юнктивою. Завдяки рухомості, філярії переміщуються із зовнішніх тканин ока, проникають у скловидне тіло, у глибину орбіти, і знову повертаються в передню камеру ока.

До лоаозу чутливі люди різного віку і статі, проте переважає хвороба у темношкірих.

Патогенна дія: алергізація організму продуктами метаболізму, механічна дія при пересуванні паразита в тканинах, часто приєднується вторинна бактеріальна інфекція.

Клініка. Хвороба має тривалий перебіг і може періодично ускладнюватися. Невдовзі після зараження у багатьох хворих виникає незначна пропасниця, болі в кінцівках. Ранній і постійний симптом лоаозу – калабарський набряк. Це раптово виникаючий, щільний набряк шкіри і підшкірної клітковини. Він з’являється в різних ділянках тіла, але переважно на кінцівках; на окремих ділянках тіла (обличчя) можуть виникати обмежені набряки – “куряче яйце”, “укус оси”. Поверхня набряку червонувата або, навпаки, бліда, гаряча на дотик, безболісна, при натискуванні на неї не залишається ямки. Раптовий набряк розсмоктується дуже повільно, впродовж кількох днів і навіть тижнів. Калабарський набряк може вперше з’явитися і через багато років після зараження, коли людина давно покинула ендемічну місцевість.

При локалізації паразита під кон’юнктивою виникає різке її подразнення (свербіж, біль), набряк і гіперемія. Паразит в оці добре помітний, рухи його швидкі, інтенсивні. Як тільки він мігрує у глибину тканин, біль раптово зникає, стан хворого полегшується. Міграція паразитів у підслизовому шарі сечовивідного каналу супроводжується сильними болями і дизуричними розладами. Іноді гельмінта можна виявити під шкірою.

Мікрофілярії, проникаючи між оболонками головного мозку, викликають менінгіт або менінгоенцефаліт.

Діагностика. Клінічна: в осіб, що відвідали спекотні країни, раптове виникнення різко обмеженого набряку дає підстави запідозрити лоаоз і шукати збудника в крові. Лабораторна: виявлення мікрофілярій у товстих мазках крові, забарвлених за методом Романовського – Гімзи. Для розпізнання гельмінтозу застосовують специфічні імунологічні реакції зв’язування комплементу і внутрішньошкір – ну алергічну пробу.

Лікування. Поверхнево розміщених гельмінтів видаляють хірургічно. Специфічна терапія лоаозу проводиться антигельмінтним препаратом – дитразином.

Профілактика. Особиста: захист від укусів гедзів за допомогою репелентів, сіток на вікнах. Громадська: виявлення і лікування хворих, боротьба з гедзями за допомогою інсектицидів, агротехнічні заходи щодо оздоровлення місцевості, санітарно-просвітня робота.

Onchocerca volvulus

Onchocerca volvulus – збудник онхоцеркозу.

Онхоцеркоз – хронічний гельмінтоз, який характеризується ураженням шкіри, підшкірної клітковини, лімфатичних вузлів і органа зору. Онхоцеркоз – важлива медична і соціально-економічна проблема для багатьох країн світу. Тільки в Африці на онхоцеркоз хворіють близько 20 млн. осіб, з яких 1-2 % стають незрячими внаслідок інвазії.

Географічне поширення: Західна Африка і Центральна Америка (Мексика і Гватемала).

Морфологія. Це ниткоподібна нематода молочно-білого кольору з поперечно посмугованою кутиколою і кільцеподібними стовщеннями (рис. 3.136). Рот оточений 8 сосочками, розміщеними в два ряди, ззовні від них знаходяться ще два більших за розміром бокових сосочки.

Філярії   Тип Круглі черви (Nemathelminthes)

Рис. 3.136. Збудник онхоцеркозу (Onchocerca volvulus), статевозріла особина.

Самка довша і товща (330-500 мм і 0,27-0,45 мм відповідно) за самця (19-45 мм і 0,13-0,21 мм). У самців спікули нерівні: один шаблеподібний, другий – ложкоподібний. Статевозрілі форми живуть до 11 років. Мікрофілярії завдовжки 0,3 мм, чохлика не мають.

Життєвий цикл (рис. 3.137). Онхоцеркоз – трансмісійний біогельмінтоз, антропоноз.

Філярії   Тип Круглі черви (Nemathelminthes)

Рис. 3.137. Життєвий цикл Onchocerca volvulus: 1 – мошки живляться кров’ю і вбирають личинок; 2 – інвазійні личинки дозрівають у тілі мошки;

З – личинки заповзають в рану укусу; 4 – мошка повторно живиться кров ‘ю; 5 – личинки розвиваються у підшкірних тканинах;

6 – дорослі особини паразитують у підшкірних тканинах; 7 – мікрофілярії мігрують у підшкірних тканинах; 8 – патологія; 9 – нормальне очне яблуко; 10 – уражене очне яблуко.

Джерело інвазії і кінцевий хазяїн – хвора на онхоцеркоз людина. Паразитуючи в тілі людини, самка народжує мікрофілярій, які скупчуються у шкірі.

Проміжним хазяїном і переносником є різні види мошок із родини Simulium. Нападаючи на людину, мошки вбирають у шлунок мікрофілярії. За 6 діб або більший термін мікрофілярії стають інвазійними. При нападі мошок на людину інвазійні личинки виходять із тіла переносника назовні, занурюються у шкіру лодини, мігрують у лімфатичну систему, потім у підшкірну клітковину і під апоневрози м’язів, де розвиваються до статевозрілих форм.

До онхоцеркозу чутливі як чоловіки, так і жінки. У районах з високою ендемічністю зараження відбувається вже в дитячому віці, найбільш інтенсивні осередки онхоцеркозу формуються в зоні саван, вздовж річок.

Патогенна дія: навколо дорослих онхоцерків (як живих, так і мертвих) виникають сполучнотканинні вузли – онхоцеркоми, розміром від горошини до голубиного яйця, з можливим нагноєнням і кальцифікацією. У центрі вузлів містяться дорослі філярії і їх личинки. Паразитування мікрофілярій призводить до застою лімфи, виразкоутворення. Проникнення мікрофілярій у рогівку або в райдужну оболонку викликає зниження зору. Продукти обміну онхоцерків зумовлюють алергізацію організму.

Клініка. Інкубаційний період триває кілька місяців. Перебіг хвороби може бути легким, середньої тяжкості і тяжким.

Ранніми симптомами захворювання є свербіж шкіри, переважно на стегнах і гомілках, постійний або тільки ввечері і вночі. На шкірі з’являється висипка, яка супроводжується сильним свербежем (“філяріозна короста”). Шкіра набуває вигляду “лимонної кірки”, “слонова” шкіра. При тривалому онхоцеркозі в пізні терміни розвивається атрофія шкіри: вона набуває вигляду “старечої”, стає тонкою, сухою.

Діагностика. Клінічна: клінічні прояви й епідеміологічні відомості дозволяють своєчасно діагностувати захворювання на онхоцеркоз.

Лабораторна: виявлення мікрофілярій у біоптатах шкіри або дорослих паразитів у видалених онхоцеркомах. Зрізаний кусочок шкіри розміщують на предметному скельці, додають 3-4 краплі ізотонічного розчину натрію хлориду. Виповзаючі мікрофілярії виявляються за 10-20 хв. шляхом мікроскопії. Діагностика уражень ока досягається офтальмологічним обстеженням з пошуком мікрофілярій у передній камері ока за допомогою щілинної лампи або офтальмоскопа.

Застосовують також імунологічні реакції, внутрішньошкірну алергічну пробу.

Лікування. Призначають протиглистяні препарати (дитразин, івермектин).

Профілактика. Особиста: захист від укусів мошок. Громадська: масове обстеження населення, виявлення й лікування хворих і паразитоносіїв, боротьба з мошками та їх личинками. В осередках онхоцеркозу приймають дитразин кожних 6 місяців.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Філярії – Тип Круглі черви (Nemathelminthes) - Довідник з біології