Фізичне виховання – Мета, завдання і основні напрями виховання
ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА
Основи педагогіки
3. Теорія і методика виховного процесу
3.3. Мета, завдання і основні напрями виховання
3.3.11 Фізичне виховання
Однією з найважливіших передумов гармонійності, повноцінного життя, самореалізації особистості є її здоров’я. Недаремно досі не втратило своєї значущості давнє латинське прислів’я “Здоровий дух у здоровому тілі”. Саме на формування здорової, фізично повноцінної особистості спрямоване фізичне виховання.
Фізичне виховання – система соціально-педагогічних
Реалізується фізичне виховання в єдності з розумовим, моральним, трудовим, естетичним вихованням.
Завдання і зміст фізичного виховання.
Фізичне виховання має своєю метою зміцнення здоров’я і загартовування організму молодої людини, сприяння фізичному розвитку та підвищенню працездатності. Конкретно фізичне виховання спрямоване на формування, вдосконалення рухових якостей (швидкості, сили, витривалості, гнучкості,
Шкільна програма з фізичного виховання визначає його зміст:
– теоретичні відомості із загальної гігієни та гігієни фізичних вправ, необхідні для самостійних занять фізичними вправами;
– гімнастичні вправи, що сприяють загальному фізичному розвитку учнів;
– легка атлетика;
– рухливі ігри, розраховані на розвиток в учнів кмітливості, спритності, швидкості дій, виховання колективізму, дисциплінованості;
– спортивні ігри;
– лижна підготовка;
– кросова і ковзанярська підготовка;
– плавання.
У фізичному вихованні використовують фізичні, природні та гігієнічні чинники.
До фізичних відносять спеціально організовані й свідомо виконувані рухові дії (гімнастику, ігри, туризм). Останнім часом набули популярності різні системи єдиноборств – як українські, коріння яких сягає козацької доби, так і східні.
Природні чинники – це сонце, повітря, вода, що посилюють оздоровчий вплив фізичних вправ на учнів.
До гігієнічних чинників належать гігієнічне забезпечення фізкультурних занять, раціональний режим навчальної праці, відпочинку, харчування, сну та ін.
Умови ефективності фізичного виховання.
За даними епідеміологічних досліджень 1998 p., здоровими можна вважати лише 27 % дітей дошкільного віку. Усього 65 % дітей і 60 % підлітків фізично гармонійно розвине ні. У м. Києві, наприклад, половина учнів старших класів за станом здоров’я має ускладнення щодо вибору професії, а серед випускників шкіл не менше половини є непридатними або частково придатними до військової служби. Тому нині слід докорінно змінити усталені погляди на фізкультуру, фізичний стан людини, красу людського тіла як на щось другорядне, меншовартісне. Учитель власним прикладом повинен демонструвати важливість фізкультури, здорового способу життя, доводити свою прихильність до спорту, жити ним. Конче необхідно розвантажити навчальні програми. Йдеться про значне скорочення інформативного навчання з таким розрахунком, щоб загальна кількість навчальних предметів становила 4-7 у початкових класах і 10-12 у старших, як це характерно для європейських шкіл. Робочий тиждень у цьому разі не перевищуватиме 24-30 годин, включаючи виконання домашніх завдань. За цих умов може бути збільшено час на заняття фізичною культурою. Необхідно відмовитися від традиційних форм і режиму діяльності на уроці. Адже постійне сидіння за партою дуже шкідливе для здоров’я дитини.
Потрібен також перегляд концепцій і методики викладання фізкультури в школі. Слід подумати, чи варто фізкультуру взагалі вважати навчальним предметом в академічному сенсі. Це – форма активного відпочинку, вона має працювати на здоров’я, виховання і задоволення фізіологічних потреб людини.
Педагогічно продумана система фізичного виховання в шкільному житті сприятиме як оздоровленню підростаючих поколінь, так і комплексному підходу до здійснення морального, трудового й естетичного виховання.
Пильної уваги вимагає фізичне виховання студентів. Дослідження свідчать, що їх рухова активність триває приблизно 15 хв. на день, хоча гігієнічна норма – 2 год.
Фізкультурно-спортивна робота у вузі має відповідати індивідуальним і колективним запитам студентів і, крім традиційних, повинна передбачати нові форми (йога, аеробіка, ушу, шейпінг та ін.), застосування на заняттях технічних засобів і тренувального обладнання, використання музичного супроводу, кінофільмів тощо.
Прилученню учнів до фізкультури і спорту сприяють запровадження у школах уроку футболу, організаційна робота в цьому напрямі Федерації футболу України (ФФУ) та Міністерства освіти і науки України.
Зміст кожного напряму виховання реалізується передусім у процесі розкриття змісту навчальних предметів. Особливу роль при цьому відіграють дисципліни, що за змістом є ідентичними певному напряму виховання: курс “Основи держави і права” – правовому вихованню, “Основи економічних знань” – економічному, трудове навчання – трудовому, фізкультура – фізичному, уроки музики і співів, літератури – естетичному вихованню.
Великі можливості для різнобічного виховання має позакласна та позааудиторна виховна робота (гуртки, об’єднання, вечори тощо). Підбираючи форми і методи виховної роботи, педагоги мають враховувати вікові та індивідуальні особливості молодих людей, їх інтереси, здібності. Залучення їх до різних видів діяльності певного напряму виховної роботи дає змогу формувати в них практичні уміння в конкретній галузі.
