Генеральний суд УНР

Генеральний суд УНР – створений Центральною Радою 2.XII.1917. Виконував на території України всі функції Правительствуючого сенату у судових справах, у справах нагляду над судовими установами, особами судового відомства, а також функції Головного військового суду. Особливі суди передбачалося в майбутньому скасувати. Г. с. УНР складався з 15 суддів, цивільного, карного й адміністративного департаментів. Його члени обиралися Центральною Радою за поданням Генерального секретаріату на строк до створення Генерального суду на основі Конституції

УНР, яка мала бути ухвалена Всеукраїнськими установчими зборами. Члени Суду одержували звання генеральних суддів і діяли на підставі “Учреждєнія судових установленій”. Конкретну справу склад суддів доручав вести одному з них, керівництво канцелярією та господарською частиною також покладалося на одного з генеральних суддів, але за призначенням секретарства судових справ. Декрети Правительствуючого сенату зберігали свою чинність на території У HP і були обов’язковими для всіх судових установ її. Проте Генеральному судові разом з секретарством судових справ доручалося розробити докладний регламент роботи
його і представити на затвердження Центральній Раді. Регламент прокуратури, яка водночас створювалася при Генеральному суді і діяла під керівництвом старшого прокурора, якого призначало секретарство судових справ, мав розроблятися самою прокуратурою і затверджувався генеральним секретарством. 22.XII.1917 Генеральне секретарство оголосило своєрідний конкурс на заміщення посад суддів Генерального суду. Бажаючі брати участь, у ньому мали подати заяви до секретаріату. Як правило, на ці посади таємним голосуванням за більшістю голосів обиралися особи з вищою освітою, але при одержанні трьох п’ятих голосів членів УЦР суддею могла бути обрана людина і без вищої освіти. Після формування перших своїх складів Генеральний суд мав право рекомендувати Центральній Раді кандидатів на вакантні місця. Суддями Генерального суду 2.1.1918 Малою радою були обрані М. Пухтинський, П. Ачкасов, О. Бутовський, Ф. Попов, М. Радченко, О. Хруцький, С. Шелухин і Г. Шиянов. Згодом до Генерального суду обиралися П. Яценко, М. Василенко, К. Товкач, А. Марголін, М. Чернявсісий, Б. Кістяківський, І, Кістяківський. Старшим прокурором Г. с. УНР наказом генерального секретаря юстиції був призначений Д. Маркович. Керівник судового відомства, якого преса УНР Іменувала ще й генерал-прокурором, призначав слідчих і присяжних адвокатів, інших прокурорів. Провід над канцелярією, розпорядчою і господарською частинами Генерального суду з 4.1.1918 здійснював М. Радченко. Місячна платня генерального судді становила 1000 крб. Порядкуючий справами отримував додатково 150 крб. на місяць, а ще двоє керували департаментами і отримували додатково 100 крб. на місяць. До штату суду, крім генеральних суддів, входили: 4 писарі, 10 їхніх помічників, З судові виконавці, реєстратор, скарбник та архіваріус. До складу Прокуратури суду входили: старший прокурор (оклад 1000 крб.), З прокурори (оклад 900 крб.), писар і його помічник. Г. с. УНР діяв і за гетьманату до липня 1918 р., відтак був замінений Державним сенатом, але 2.1.1919 Директорія скасувала Державний сенат і відновила діяльність Генерального суду на підставі закону УЦР від 2.XII.1917 під новим найменуванням – Найвищий суд УНР, у деяких офіційних документах його називали ще й Народницьким судом УНР.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Генеральний суд УНР - Довідник з правознавства