Географічні дослідження на території України
Географія
Фізична географія України
Україна та її географічні дослідження
Географічні дослідження на території України
Античні географи свідчать, що територія України в ІІІ-ІІ тис. до н. е. була заселена племенами, які займалися рільництвом, ремісництвом, скотарством, мисливством і мали товарні відносини з сусідніми племенами, Середземномор’ям, Кавказом. У VII-V ст. до н. е. на Чорноморському узбережжі було засновано грецькі міста-колонії (нинішні Керч, Феодосія, Очаків). Саме стародавнім грекам належать перші географічні згадки
Зображення території України можна знайти на багатьох стародавніх картах (схема 8).
Схема 8
Цінні й цікаві матеріали з історичної географії знайдено в Літопису Руському (Іпатіївському), що складається з “Повісті минулих літ”, “Київського літопису” і “Галицько-Волинського літопису”.
Твори арабських картографів і астрономів Ібн Якуба, Аль Масуді мають важливі дані про територію України.
Французький військовий інженер і картограф Г. Л. де Боплан (1600-1673 рр.) склав кілька оригінальних карт України й характеристику Києва, описав запорожців.
Для пізнання природних умов і ресурсів України велике значення мали відкриття Г. Капустіним родовищ кам’яного вугілля в Донбасі (1721 р.), вивчення родовищ залізних руд у долині р. Саксагані академіком Петербурзької академії наук і мистецтв В. Зуєвим (1781-1782 рр.) і його ж опис природних умов, населення та господарства Лівобережної України і Причорномор’я. У 1793-1794 рр. експедиції академіків П. Палласа та І. Гюльденштедта вивчали грунти, рослинність і тваринний світ України.
Значний внесок у вивчення географії країни зробили вчені Київського, Львівського, Одеського, Харківського університетів. У 1873 р. у Києві був створений Південно-західний відділ Російського географічного товариства, одним із засновників і керівником якого був видатний географ і етнограф П. Чубинський (відомий як автор тексту національного гімну “Ще не вмерла України…”). Результати досліджень його експедицій були видані під назвою “Роботи етнографо-статистичної експедиції в Західно-Російський край” (1872-1878 рр.).
Велике значення для розвитку географії України мало створення в університетах кафедр географії (з 30-х років ХІХ ст.). Кафедру фізичної географії відкрив у Харківському університеті професор А. Краснов (1889 р.).
1918 р. у Києві була заснована Академія наук України, учені якої досліджували природні умови та ресурси, господарство і населення держави. Засновник й перший президент Академії наук України – академік В. І. Вернадський.
У 1960-1990-ті роки в Україні були виконані великі за обсягом і значні за результатами дослідження її географічної будови, підземних вод, корисних копалин, клімату, поверхневих вод, Чорного та Азовського морів, грунтового покриву, заповідних територій, рекреаційних ресурсів, складено відповідні карти. Досягненнями українських географів є створення “Атласу природних умов і природних ресурсів” (1978 р.), багатотомної серії “Природа України” (1984-1987 рр.), книжок серій “Геологія і корисні копалини”, “Клімат”, “Моря і внутрішні води”, “Грунти”, “Рослинність”, “Тваринний світ”, “Ландшафти і фізико-географічне районування”. Найповніші географічні дані про нашу державу наводяться у тритомній “Географічній енциклопедії України” (1989-1993 рр.). Створена електронна версія Національного атласу України, електронні підручники тощо.
Дослідники України
Вернадський Володимир Іванович (1863-1945)
Видатний учений, мислитель, громадський діяч. З 1898 р. – професор мінералогії та кристалографії Московського університету. У 1912 р. Вернадський стає академіком Петербурзької академії наук. У 1917-1921 рр. учений живе і працює в Україні: складає детальний проект організації Академії наук України, стає першим її президентом і засновником першої наукової бібліотеки в Україні. Серед великої кількості закладів, що їхнім організатором був Вернадський,- Комісія з вивчення продуктивних сил Росії, Комітет з метеоритів, Радієвий інститут тощо.
Вернадський – автор численних наукових праць, що мають велике практичне значення. Серед найбільш відомих праць: “Основи кристалографії”, “Історія мінералів земної кори”, “Нариси геохімії”, “Проблеми біогеохімії” та інші. Вернадський – основоположник комплексу сучасних наук про Землю – геохімії, біогеохімії, радіогеології, гідрогеології. Ідеї вченого відіграли вирішальну роль у становленні сучасної наукової картини світу. Центральне місце у природничих і філософських інтересах ученого посіла розробка цілісного вчення про біосферу та її еволюцію до ноосфери.
Докучаєв Василь Васильович (1846-1903)
Учений, дослідник природи, грунтознавець, географ. У 1882-1895 рр. очолював найбільші комплексні експедиції з вивчення грунтів, рослинності, клімату та сільського господарства, автор першої у світі наукової класифікації грунтів, що будувалася на генетичному принципі. У 1888 р. здійснював дослідження грунтів, рослинності та геологічних умов Полтавської губернії. Матеріали дослідження мали велике практичне значення для розробки ряду питань сільськогосподарського грунтознавства, геоморфології та фізичної географії. Під керівництвом Докучаєва було складено карту грунтів Полтавської губернії. У 1891-1895 рр. учений організував губернський Природничоісторичний музей у Полтаві, реорганізував Новоолександрійський інститут сільського господарства і лісівництва.
Під час посухи 1891 р. Докучаєв доклав багато зусиль до боротьби з цим стихійним лихом.
Учений заклав основи комплексного вивчення біосфери, відкрив закони географії грунтів, що стало підгрунтям нової науки – грунтознавства. Ідеї Докучаєва про зональність природи стали основою для розвитку вчення про ландшафти й географічні зони.
Чубинський Павло Платонович (1839-1884)
Етнограф, краєзнавець. У 1862 р. був засланий під нагляд поліції з Києва до Архангельської губернії за “українофільство”. У 1863-1869 рр. був секретарем Архангельського губернського статистичного комітету. У 1867 р. за дорученням Імператорського російського географічного товариства здійснив наукову подорож північними районами європейської частини Росії. Результатом цієї подорожі стали економікостатистичні праці, що містили значний етнографічний матеріал.
Після повернення до Києва Чубинський у 1869-1870 рр. очолював експедицію до північнозахідного краю, після чого видав фундаментальні “Праці етнографічностатистичної експедиції до західноруського краю” у 7 томах. Праці вченого містили неоціненний матеріал з фольклору, звичаїв, мовної культури українського народу.
З 1873 р. Чубинський був секретарем, а згодом віце-головою створеного за його ініціативою південнозахідного відділу Імператорського російського географічного товариства. За видатні заслуги вченого було нагороджено золотою (1873) і срібними (1868, 1870) медалями Імператорського російського географічного товариства.
П. П. Чубинський був поборником національного відродження України, автором українського національного гімну “Ще не вмерла України…”.
Рудницький Степан Львович (1877-1937)
Академік Академії наук України, географ широкого профілю, дослідник-геоморфолог. Обіймав посаду приватдоцента у Львівському університеті, де читав лекції із загальної географії та активно розробляв основи географії України в її етнічних межах; викладав у вищих навчальних закладах Відня, Праги. У 1914- 1925 рр. учений працював над створенням географічних основ державної незалежності української нації, заклав підвалини політичної географії України. 1926-1933 рр. Рудницький жив і працював у Харкові. Тут він організував і очолив Український науково-дослідний інститут географії та картографії. У цей період учений також очолював експедиційні роботи в Придніпров’ї та Донбасі, брав участь у виданні першої української енциклопедії, розпочав підготовку фундаментальної праці “Система географічних знань”.
Учений вивчав питання регіональної геоморфології, геополітики, визначення основних напрямів і оптимальної структури географічних досліджень.
Рудницькому належить понад 70 наукових праць, серед яких “Огляд політичної географії України”, “Україна: політика і географія”, “Територія і населення України”, “Природні області України”. Учений брав активну участь у підготовці шкільної літератури з географії, розробляв географічні карти.
Воблій Костянтин Григорович (1876-1947)
Статистик, відомий дослідник з питань економічної географії України, дійсний член і віцепрезидент Академії наук України. У 1906 р. Воблій розпочав науково-педагогічну діяльність: був приват-доцентом, згодом професором Київського університету і Комерційного інституту. У 1933-1947 рр. очолював Інститут економіки, тривалий час був завідувачем кафедри економічної географії Київського університету.
Учений вивчав питання економічного районування, розміщення продуктивних сил, комплексного розвитку економіки районів України, демографії, історії народного господарства. Воблій активно популяризував географію України за її межами. Численні наукові праці вченого містять значний фактичний матеріал щодо господарства і населення України.
Поряд з науково-дослідницькою діяльністю вчений відзначився як талановитий педагог, що приділяв увагу підготовці молодих спеціалістів. У 1922 р. Воблій склав один із перших підручників з економічної географії України.
Дмитрієв Микола Ізмаїлович (1886-1957)
Видатний фізико-географ, геоморфолог. Тривалий час (понад 40 років) працював у Харківському університеті. У 1943-1957 рр. одночасно із завідуванням кафедрою регіональної фізичної географії Харківського університету вів дослідження в Українському науководослідному інституті географії і картографії. Дмитрієв був визнаним спеціалістом з географії рельєфу України, геоморфологічного районування, географії антропогену, лесових відкладів. Учений узагальнив геоморфологічну будову території України.
Реман Антоній (1840-1917)
Визнаний науковець з проблем геоботаніки та фізичної географії, засновник львівської школи географів. Очолював наукові геоботанічні експедиції у Карпати, Молдавію, на Поділля, Кавказ, Південну Америку (1865- 1882 рр.). У 1882 р. став завідувачем кафедри географії Львівського університету, якою керував упродовж 28 років. Антоній Реман був ініціатором утворення при цій кафедрі Географічного інституту (1911).
Воєйков Олександр Іванович (1842-1916)
Метеоролог, основоположник російської кліматології. У 1866 р. став членом Імператорського російського географічного товариства, із яким була пов’язана його подальша наукова та громадська діяльність. У 1872 р. Воєйков досліджував територію Буковини, Румунії, Галичини, Угорщини. У 1873-1876 рр. здійснив великі подорожі до Америки, Індії, Китаю, Японії, був на Цейлоні та Яві. Згодом дослідник вивчав інші райони, зокрема Південний Урал і Крим. Результати спостережень і дослідів стали неоціненним матеріалом для численних наукових статей і нарисів.
У 1884 р. Воєйков став приват-доцентом кафедри фізичної географії Санкт-Петербурзького університету. У 1884 р. була видана капітальна праця “Клімати земної кулі, зокрема Росії”, у якій учений дав не тільки блискучі описи системи кліматів, але й уперше поставив завдання виявити сутність метеорологічних явищ і структури кліматичних процесів. Ця праця містить перше фундаментальне дослідження циркуляції атмосфери. Воєйков також першим розпочав детальне вивчення кліматичних змін у геологічному розрізі, поклавши початок розвитку нової науки – палеокліматології.
До наукової спадщини вченого (1700 назв) увійшли такі праці, як “Клімат Полісся”, “Клімат східного узбережжя Чорного моря”, “Метеорологія для середніх навчальних закладів” та інші.
Геринович Володимир Олександрович (1883-1949)
Автор праць з теорії та методики географічної науки, фізичної та економічної географії України та її регіонів. Завідував кафедрами в Московському геологорозвідувальному і Львівському торгово-економічному інститутах, здійснював науководослідницьку роботу в Українському науково-дослідному інституті географії та картографії (Харків).
Діброва Олексій Тимофійович (1904-1974)
Автор праць з географії України. Працював у вищих навчальних закладах Харкова, Києва, Ленінграда. У 1944-1956 рр. завідував кафедрою економічної географії Київського педагогічного інституту, а в період з 1959 до 1974 р.- кафедрою економічної географії Київського університету. Автор підручників з географії України для середніх шкіл і вищих навчальних закладів.
Тутковський Павло Аполлонович (1858-1930)
Геолог, дійсний член Академії наук України. У 1884-1895 рр. був хранителем мінералогічного та геологічного кабінетів Київського університету, а згодом викладачем, інспектором і директором народних училищ в Україні. З 1914 р.- професор Київського університету. Наукові праці Тутковського присвячені мінералогії, петрографії, геології та палеонтології. Особливо значний внесок був зроблений ученим у вивчення четвертинної геології, геоморфології. Тутковський є одним з авторів теорії еолового походження лесу. У 1895 р. він запропонував проект артезіанського водопостачання Києва, який пізніше був реалізований.
Діяльність ученого мала велике значення для розвитку геології та інших наук в Україні.
Кубійович Володимир Михайлович (1900-1985)
Видатний географ, демограф і картограф, головний редактор 10‑томної “Енциклопедії українознавства”, випущеної у світ Науковим товариством ім. Шевченка (Молоде життя. Париж; Нью-Йорк, 1955-1984). У 1928-1939 рр. був доцентом Краківського університету, у 1940 р. став професором Українського Вільного Університету в Празі. З 1952 р. очолював Наукове товариство ім. Шевченка в Європі. В. М. Кубійович досліджував життя населення й особливості розвитку господарства Карпат, територію та населення українських земель.
