ГІРЧИЦЯ
ГІРЧИЦЯ – цінна олійна культура, медоносна рослина. Г. зручна й вигідна у вирощуванні, вона скоростигла, засухостійка, маловимоглива до грунту й вологи. У нас культивується найчастіше два види Г. – біла й сиза, рідше – Г. чорна, тому що вона чутлива до холодів і легко обсипається.
Квітки Г. живуть тільки один день. При високій вологості й теплій погоді у квітках функціонують чотири нектарники, при сухій – тільки два, але кількість квіток, що розпускаються на рослині, значно збільшується. Нектар починає виділятися до 6 год ранку. З 9
Г. біла – однолітня рослина із родини хрестоцвітих. Вважається одним з основних медоносів. Більш медоносною вона є на суглинках із достатнім вмістом перегною й вапна. Стебло гіллясте, пряме, досягає 80 см заввишки. Вся рослина вкрита твердими волосками. Листя черешкове, пір’ясто-розсічене. Стебло закінчується квітконосом із великими жовтими квітками. Насіння велике, кулясте, блідо-жовте.
Найкраще висівати гірчицю білу разом із горохом. Посів проводять у травні. Період вегетації досить тривалий – 80-85 днів. Зацвітає через 40 днів після посіву. Г. біла невимоглива до грунту. Посів ведеться широкорядним способом із міжряддями 45 см. Можна сіяти також суцільним рядовим способом. Глибина закладення насіння у грунт 3-6 см. Обов’язкове внесення мінеральних добрив – Г. збільшить нектаровиділення й урожай. Висівають її після просапних культур, зернових злаків, бобових і багаторічних трав.
Г. сиза, або сарептська, за нектаропродуктивністю поступається білій майже вдвічі. Неймовірно стійка до посухи. Стебло сіруватого кольору. Листя черешкове. Жовті квітки зібрані в грона.
Г. чорна в дикому вигляді росте на південному заході України: на пустирях, у городах і садах, на берегах водойм. Вирізняється добрими медоносними властивостями: перевершує за нектаропродуктивністю перераховані вище види Г.
Г. польова – дуже продуктивний медонос і може бути рекомендована для раннього висіву на припасічних ділянках. Насіння Г. польової дрібне, округле, від коричневого до чорного кольору. У насінні міститься до ЗО % олії. Макуху не рекомендується згодовувати худобі, тому що вона викликає гостре запалення органів травлення й значно погіршує смакові якості молока.
