ГОРОХ
ЗЕРНОВІ БОБОВІ КУЛЬТУРИ
2.2. ГОРОХ
ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Горох – високоврожайна зернобобова культура. Походить з країн Середземномор’я. Відомий з глибокої давнини. Дослідження підтверджують, що в Європі його вирощували приблизно за 2000 років до н. е.
Світова посівна площа гороху близько 8 млн га. Великі площі гороху в Канаді (1,1 млн га), Китаї (0,75 млн га). Вирощують його у Великій Британії, Швеції, Нідерландах, Бельгії та інших країнах.
В Україні горох займає близько 0,5 мли га. Значні площі його у Вінницькій, Хмельницькій, Черкаській,
Горох – цінна продовольча і кормова культура. Зерно характеризується високим вмістом білка. Крім того, воно є цінним концентрованим кормом для сільськогосподарських тварин.
Зерно гороху вживають як продукт харчування у вареному вигляді, а зелене – сирим та використовують для виготовлення консервів. Крім того, горох у сумішках з іншими культурами висівають на силос та зелений корм. За даними Державної комісії України з випробування та охорони сортів рослин, в умовах України вміст білка у зерні гороху за вологості 14% коливається від 24 до 34%. Зерно гороху
Солома гороху містить до 6-10% білка і за кормовою цінністю не поступається перед лучним сіном. Сіно гороху, зібраного на початку цвітіння, містить до 16% білка. Один кілограм зерна гороху відповідає 1,17 кормової одиниці і містить 173 г перетравного протеїну.
Зважаючи на велике агротехнічне значення гороху, в господарствах після нього висівають озиму пшеницю і збирають не менші врожаї, ніж після багаторічних бобових трав і чистого пару.
Горох – високоврожайна культура, в окремих господарствах урожайність його становить 30-50 ц/га.
БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА. Горох (Pisum L.) – однорічна рослина з родини Бобових. У виробництві поширені два види гороху: посівний (P. sativum L.) і польовий (P. arvense L.).
Посівний горох має білі квітки і світлі насінини – білі, зелені, жовто-рожеві. Зерна округлі, добре розварюються.
У польового гороху, або пелюшки, квітки фіолетові і темні з крапочками насінини – світло-бурі, коричневі, чорні. Зерна округлокутасті із вдавленою поверхнею. Прилистки пелюшки забарвлені частково у фіолетовий колір. Сіють польовий горох для кормових цілей (на зерно і зелену масу) на піщаних грунтах, де врожаї посівного гороху низькі.
Посівний горох поділяють на лущильний і цукровий. У лущильного на внутрішньому боці стулок бобів є пергаментний шар. Вирощують його на зерно. Боби з добре розвиненим пергаментним шаром, достигаючи, розтріскуються. Цукрові сорти не мають пергаментного шару, після достигання не розтріскуються, тому їх споживають зеленими.
Коренева система гороху стрижнева, досить глибоко проникає в грунт, використовує поживні речовини з підгрунтя та здатна засвоювати їх з важкорозчинних сполук. Сильно розвинена коренева система підвищує стійкість рослин проти періодичних грунтових і атмосферних сполук.
На головному корені і бічних корінцях утворюються нарости – бульбочки, за допомогою яких відбувається фіксація атмосферного азоту.
Стебло гороху посівного трав’янисте, заввишки від 40 см до 2,5 м, як правило, вилягає (у штамбових сортів стояче).
Листки гороху парнопірчасті, складаються з одного-двох пар листочків, великих прилистків і закінчуються вусиками. Форма листків залежно від сорту видовжена або яйцеподібна. Квітка складається з п’яти пелюсток. Тичинок десять, маточка одна. Горох належить до самозапильних рослин. Суцвіття гороху – китиця. Квітки розміщуються в пазухах листків на всій довжині стебла. У штамбових форм суцвіття мають скупчену форму і розміщені у верхній частині стебла. Плід – біб, який містить від трьох до десяти насінин. Форма бобів пряма, а в цукрових сортів – чоткоподібна. Насіння округле, овальне й округло-кутасте, світло-жовте, жовто-рожеве, світло-зелене, зелене, брудно-зелене, біле, різне за розміром.
За крупністю насіння горох поділяють на дрібнонасінний (маса 1000 зерен менш як 150 г), середньонасінний (150-250 г) і крупнонасінний (260- 340 г і більше). Маса 1000 зерен залежить від сорту, грунтово-кліматичних умов і технології вирощування. За правильного зберігання насіння гороху воно не втрачає схожості впродовж 6-8, а в лабораторних умовах – 10-11 років.
За тривалістю вегетаційного періоду сорти гороху поділяють на скоростиглі (60-75 діб), середньостиглі (75-95) і пізньостиглі (95-120 діб).
СОРТИ. У виробництві поширені багато сортів гороху, різних не лише за морфологічними ознаками (висота стебла, будова листка, розмір зернини та її забарвлення, тривалість вегетаційного періоду), а й за вимогами до родючості грунту, продовольчими і кормовими якостями.
Сорти гороху, районовані в Україні, належать до різновидів грандісемінеум (насіння крупне, жовте або рожеве, рубчик світлий), вульгатум (насіння жовте або рожеве зі світлим рубчиком, дрібне або середнє за розміром), глаукоспермум (насіння сизо-зелене), девульгатум (насіння жовто-рожеве, гладеньке з матовим відтінком, середнє за розміром).
В Україні найпоширеніші такі сорти гороху.
Аграрій – створений на Уладівсько-Люлинецькій дослідній станції схрещуванням. Боби прямі, з тупим кінчиком, великі, насіння світло-жовте, округле, гладеньке, без рубчика. Маса 1000 зерен 264 г. Районований у лісостеповій і поліській зонах.
Богатир чеський – середньостиглий, завезений зі Словаччини. Стебло 70-100 см заввишки. Квітки середні за розміром, білі. Зерно жовто-рожеве. Стійкий проти вилягання і висипання насіння. Маса 1000 зерен 170-229 г. Тривалість вегетаційного періоду 62-107 діб.
Рапорт – середньостиглий, високоврожайний. Висота рослин 80-125 см. Зерно жовте. Маса 1000 зерен 210-240 г. Тривалість вегетаційного періоду 75-100 діб. Районований у лісостеповій і степовій зонах.
Уладівський ювілейний – середньостиглий, високоврожайний. Вегетаційний період 80-102 доби. Маса 1000 зерен 190-230 г. Середньостійкий проти пошкодження плодожеркою, ураження аскохітозом, іржею та борошнистою росою. Зерно сизо-зелене, гладеньке, має досить високі смакові якості, добре розварюється. Районований у лісостеповій, поліській і степовій зонах.
Неосипаючий 1 – середньостиглий, стійкий проти обсипання сорт. Зерно жовто-рожеве, гладеньке. Маса 1000 зерен 190-230 г. Районований у всіх зонах країни.
Уладівський 10 – середньостиглий, високоврожайний. Зерно середньокрупне. Маса 1000 зерен 215-230 г. Стійкість проти обсипання середня. Районований у степовій і лісостеповій зонах.
У лісостеповій зоні поширені також сорти Топаз, Труженик, Надійний, Дамир 2, Світязь, Грант.
3 кормових сортів гороху в Україні районовано: Харківський 74, Усатий 90, Донбас, Зерноградський 8, Кормовик та ін.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ. Горох – маловибаглива до тепла культура. Насіння його починає проростати за температури 1-2 °С. Сходи гороху переносять короткочасні приморозки (до мінус 5 °С). Пелюшка витримує приморозки до мінус 8-10 °С. Оптимальна середньодобова температура для росту гороху 15-18 °С.
Навесні, особливо під час проростання, горох дуже вибагливий до наявності вологи. Води для проростання насіння потребує 100-110% від його маси, що вдвічі більше, ніж гречка, яра та озима пшениці. Цукрові сорти гороху потребують води, кількість якої становить 150% маси насіння. Транспіраційний коефіцієнт гороху 400-600.
Найкраще горох росте і формує високі врожаї на чорноземах, добре окультурених сірих і темно-сірих суглинкових грунтах з достатнім вмістом гумусу та нейтральною реакцією. Високі врожаї гороху вирощують також на перегнійно-карбонатних з глибоким орним шаром та на дерново-підзолистих глинисто-піщаних грунтах.
На бідних кислих піщаних грунтах горох вирощувати недоцільно. Дуже погано росте він і на важких грунтах, які сильно ущільнюються і запливають, та на перезволожених з неглибоким заляганням грунтових вод (50- 60 см). На таких грунтах пригнічується діяльність бульбочкових бактерій, коренева система гороху відмирає, рослини жовкнуть, припиняється їх ріст, що загалом призводить до зниження врожаю.
Під горох, який вирощують на зерно, слід відводити в сівозмінах поля з однаковим рівнем вологості, оскільки за інших умов він достигає неодночасно, що ускладнює збирання врожаю.
Пелюшка менш вибаглива до родючості грунту, ніж горох. Досить високі врожаї зеленої маси і зерна її вирощують на малородючих піщаних та піщано-глинистих грунтах.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ. МІСЦЕ У СІВОЗМІНІ. Кращими попередниками для вирощування гороху є удобрені просапні культури – кукурудза, картопля, цукрові буряки та озима пшениця, висіяна по удобреному зайнятому пару. На Поліссі крім кукурудзи, картоплі, озимої пшениці добрим попередником для вирощування гороху є льон-довгунець.
Урожаї гороху після цукрових буряків бувають нижчі, ніж після удобреної кукурудзи. За даними Уладово-Люлинецької дослідно-селекційної станції Інституту цукрових буряків УААН, середня врожайність гороху, висіяного після кукурудзи на зерно, становить 27,5, а після цукрових буряків – 21,7 ц/га.
Щоб запобігти ураженню посівів шкідниками, зокрема нематодою, плодожеркою, бульбочковим довгоносиком, та хворобами, зокрема фузаріозом, у сівозміні горох висівають на тому самому місці не раніш як через 5-6 років.
Розміщуючи горох у сівозміні, враховують також і те, що він засвоює азот з повітря, рано звільняє поле і тому сам є добрим попередником, особливо для озимої пшениці, озимого ріпаку, льону. Горох доцільно розміщувати насамперед у зайнятих парах перед озимими.
За десятирічними даними Миронівського інституту пшениці ім. В. М. Ремесла, врожайність озимої пшениці по чистому пару становила 29,3, а по зайнятому горохом – 26,3 ц/га. При цьому додатково мали по 13,2 ц/га гороху, що збільшило загальний збір зерна з площі на 34%.
Обробіток грунту. Грунт під горох обробляють так само, як і під ранні ярі зернові культури. Спосіб обробітку значною мірою залежить від попередника і типу грунту. Під зернобобові культури після зернових проводять лущення стерні дисковими лущильниками ЛДГ-10 на глибину 7-8 см. Через два-три тижні після лущення на чорноземах зяблеву оранку проводять на глибину 25-27 см, а на інших типах грунтів – на глибину орного шару (20-22 см) плугами з передплужниками.
Після збирання зернових культур на чистих від бур’янів полях проводять лущення стерні на 5-6, а на забур’янених – 10-12 см з наступною глибокою зяблевою оранкою плугами з передплужниками. Такий обробіток дає змогу добре розпушити грунт, нагромадити запаси вологи і поживних речовин, очистити поля від бур’янів, оскільки на забур’янених полях набагато знижується врожайність зерна гороху. Щоб краще загорнути рештки кукурудзи після збирання, поле лущать у два сліди дисковими знаряддями.
Досліди, проведені на Рамонській дослідній станції (Велика Британія), доводять, що збільшення глибини зяблевої оранки з 20 до 25 см забезпечує підвищення врожаю зерна гороху на 2-3 ц/га.
Навесні поля, де провели зяблеву оранку, боронують, а на більш зв’язних грунтах проводять культивацію з боронуванням. Особливу увагу приділяють передпосівній культивації. Проводити її треба якісно на глибину 6-8 см культиваторами з підрізувальними робочими органами. Залежно від ущільнення грунту передпосівну культивацію проводять в один або в два сліди з наступним боронуванням. Використовують також комбіновані грунтообробні агрегати РВК-3,0, РВК-3,6 і РВК-5,4, які за один прохід одночасно культивують, вирівнюють, боронують і коткують грунт.
УДОБРЕННЯ. За даними С. П. Кулжинського, горох з урожаєм 28 ц/га виносить з грунту, кг/га: азоту – 86, фосфору – 24, калію – 80, кальцію — 54. Потреба у поживних речовинах у гороху найвища в ранні фази розвитку. За період від появи сходів до цвітіння він засвоює 60-90% загальної кількості засвоюваного калію і до 65% фосфору.
Нестача фосфору в грунті призводить до порушення життєдіяльності бульбочкових бактерій, а також негативно позначається на утворенні плодів, наливанні зерна і сповільнює достигання бобів. До вмісту фосфору рослини найчутливіші на початку росту, коли коренева система їх мало засвоює його з грунту. Від нестачі калію рослини гороху жовкнуть, листя підсихає, слабко розвиваються боби. Найчастіше від нестачі калію рослини терплять на легких піщаних грунтах. На грунтах, що містять мало азоту, рослини пригнічуються, ріст їх сповільнюється, листя жовкне.
Фосфорно-калійні добрива значно підвищують урожай зерна, прискорюють достигання, а також посилюють стійкість рослин проти хвороб. Під горох їх вносять з розрахунку 40-60 кг/га діючої речовини (2-3 ц/га суперфосфату та 1 -1,5 ц/га 40% калійної солі). Якщо добрива не внесли під зяблеву оранку, їх вносять під передпосівну культивацію. Важкорозчинні форми добрив (фосфоритне борошно, каїніт) доцільніше вносити восени під зяблеву оранку.
Горох добре засвоює фосфор з фосфоритного борошна – приріст урожаю зерна нерідко досягає 3-4 ц/га. На кислих грунтах фосфоритне борошно діє краще, ніж суперфосфат. Тому на таких грунтах суперфосфат рекомендують змішувати з фосфоритним борошном.
Азотних добрив під горох зазвичай не вносять, оскільки він, як зазначалося раніше, засвоює азот із повітря за допомогою бульбочкових бактерій. На дерново-підзолистих, сірих опідзолених грунтах передпосівне внесення невеликої кількості азоту (15-20 кг/га) значно підвищує врожайність гороху.
Велике значення для підвищення врожаю гороху має вапнування кислих грунтів. Цей захід активізує діяльність бульбочкових бактерій, збагачує грунт сполуками кальцію. Нейтральна реакція грунту сприяє кращому засвоєнню рослинами гороху поживних речовин. Вапняні добрива в сівозміні найчастіше вносять під озиму пшеницю, цукрові буряки, бобові трави. На кислих грунтах їх вносять безпосередньо (під час зяблевої оранки) під горох з розрахунку 1,5-2 сиромеленого або 1,5 т/га гашеного вапна. У бурякосійних районах для вапнування грунтів використовують також дефекат. Внесення дефекату з розрахунку 2-3 т/га підвищує врожайність гороху на 2 ц/га.
На кислих супіщаних грунтах під горох доцільно вносити мікродобрива – молібденові, манганові та ін. Вони прискорюють достигання зерна та підвищують урожай. З цією метою використовують манганізований суперфосфат.
Молібден вносять у формі молібдату амонію. На 1 ц насіння беруть 50 г молібдату амонію, розчиненого в 2 л води, або гектарну норму висіву насіння обпудрюють 10-15 г молібденовокислого амонію з добавлянням тальку. На дерново-підзолистих кислих грунтах молібден активізує азотфіксуючу діяльність бульбочкових бактерій, сприяє кращому засвоєнню азоту, фосфору, кальцію. За даними Інституту землеробства УААН, при висіванні насіння, обробленого молібденом, на дерново-середньопідзолистих грунтах приріст урожаю становив 22%.
СІВБА. Для сівби використовують добре очищене, крупне, не пошкоджене шкідниками та не уражене хворобами, з високими посівними якостями насіння гороху (схожість не менше 87%, чистота – 97 і вологість – 15-16%).
За два тижні до сівби насіння гороху протруюють 70%-м тиграмом, 50%-м фундазолом, 70%-м тачігареном та іншими комбінованими фунгіцидами. Це запобігає ураженню гороху хворобами та пошкодженню шкідниками. Щоб відокремити насіння, пошкоджене зерноїдом (брухусом), насінний матеріал засипають у сольовий розчин, в якому пошкоджені насінини спливають на поверхню. Ефективнішим заходом боротьби із зерноїдом є обробка насіння хлоросумішшю (восени) або газація хлорпікрином.
Щоб на коренях гороху краще розвивалися бульбочкові бактерії, насіння перед сівбою обробляють бактеріальними добривами. Цей захід найефективніший тоді, коли горох висівають на грунтах, де раніше його не вирощували і де бульбочкових бактерій мало. Інокуляцію насіння слід проводити у затінку під навісами, а сіяти сівалками із закритими ящиками, тому що сонячне проміння згубно діє на бульбочкові бактерії. Гектарну норму добрив розчиняють у 1 л води й обприскують насіння в день сівби, старанно перелопачуючи. Приріст урожаю гороху від обробки насіння бактеріальними добривами становить 1,5-3 ц/га.
Для підвищення схожості й енергії проростання насіння гороху прогрівають на відкритих майданчиках, розстеляючи шаром 10-15 см і час від часу перелопачуючи. Тривалість повітряно-теплового обігрівання становить 2-3 дні. За нестійкої погоди насіння прогрівають на критих токах і під навісами. Це можна робити і на верхніх поверхах зерносховищ. Для цього відкривають вікна і двері, розстеляють горох шаром 15-20 см і перелопачують.
Сходи гороху задовільно переносять короткочасні приморозки, тому висівають його одночасно з вівсом, ярою пшеницею, ячменем. Запізнення із сівбою призводить до значного зниження врожаю. Пізні посіви гороху більше пошкоджуються плодожеркою та уражуються борошнистою росою. За багаторічними даними Уладово-Люлинецької дослідно-селекційної станції Інституту цукрових буряків УААН, при запізненні з сівбою на десять днів урожайність гороху знижується на 5-8 ц/га. У дослідах Харківської державної дослідної станції при сівбі гороху 15 квітня врожайність становила 20,6 ц/га, 5 травня – 16,4, а 25 травня – 10,4 ц/га. У разі запізнення із сівбою найбільше знижується врожайність ранніх сортів гороху.
Сіють горох зерновими сівалками С3-3,6, С3-3,6А. Для розмноження дефіцитних високоврожайних сортів гороху застосовують широкорядний спосіб сівби зі зниженою нормою висіву, у посушливих районах – стрічковий.
На 1 га у степових районах висівають 1 млн, а в лісостепових і поліських 1,1-1,3 млн схожих зерен гороху. Норма висіву дрібнонасінних сортів 2,3-2,6 ц/га, середньонасінних 2,8-3, крупнонасінних 3,3-3,5 ц/га.
У посушливих районах степової зони норму висіву для крупнонасінних сортів зменшують до 2-2,5 ц/га, середньонасінних – до 1,8-2, дрібнонасінних – до 1,5-1,8 ц/га.
Досвід кращих господарств свідчить про доцільність збільшення норми висіву гороху до 1,3-1,4 млн схожих зерен на гектар.
Насіння гороху загортають на глибину 5-7 см, на легких грунтах і за нестачі вологи у верхньому шарі – 7-9 см. Щоб мати дружні сходи і забезпечити механізацію робіт під час збирання врожаю, посіви гороху коткують кільчастими або рубчастими котками. Гладенькі котки використовують в агрегаті з легкими боронами.
Догляд за посівами. Важливим агротехнічним заходом догляду за посівами гороху є боронування, яке знищує кірку і сходи бур’янів, поліпшує аерацію грунту. Все це зменшує випаровування вологи з грунту, що дуже важливо для життєдіяльності бульбочкових бактерій.
Перший раз посіви боронують легкими боронами на малих швидкостях трактора до появи сходів (на 4-5-й день після сівби). Друге боронування проводять по діагоналі або впоперек напряму рядків після появи сходів у фазі 2-3 листочків, коли рослини мають висоту 4-5 см. Найкраще боронувати у другій половині дня, коли у рослин зменшується тургор і вони менше пошкоджуються. За наявності роси та після дощу боронувати посіви не рекомендується. У дослідах Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції боронування сходів підвищувало врожайність гороху на 2,9 ц/га.
Щоб знищити бур’яни (однорічні, двосім’ядольні і деякі злакові), після сівби до появи сходів гороху у грунт вносять гезагард (50% з. п., З-5 кг/га при витраті рідини 300-400 л/га), а у фазі 3-5 листочків посіви обробляють гербіцидом базагран (48% в. р., З л/га) або використовують півот (10% з. п., 0,5 л/га). Багаторічні бур’яни (осот рожевий і жовтий, хвощ польовий, березку польову) знищують восени гербіцидами 2,4-Д (2-3 кг/га) у поєднанні з лущенням і зяблевою оранкою.
Насінні сортові посіви гороху прополюють від пелюшки, яка відрізняється від нього фіолетовим забарвленням квіток і прилистків.
На широкорядних і стрічкових посівах до змикання рослин у рядках треба провести не менше двох міжрядних розпушувань грунту.
Важливим заходом догляду за посівами гороху є підживлення фосфорно-калійними добривами (80-100 кг/га суперфосфату і 50 кг/га калійної солі) у період утворення 4-5 листочків. Підживлення прискорює достигання та збільшує врожай зерна.
Щоб запобігти пошкодженню попелицею, зерноїдом і плодожеркою, посіви гороху на початку його масового цвітіння обробляють сумі-альфа (5% к. е., 0,3 л/га), суміцидином (20% к. е., 0,3 л/га), децисом (0,2 л/га) або золоном (1,4 л/га).
Змішані посіви гороху з іншими культурами. Найвищі врожаї гороху мають з чистих посівів, але його вирощують також у змішаних посівах з іншими культурами, стебла яких підтримують рослини гороху.
Співвідношення компонентів суміші залежно від грунтово-кліматичних умов буває різним. У більш вологих районах норму висіву сумісної культури збільшують, а в сухих – зменшують, тому що горох за нестачі вологи в грунті пригнічується злаковими компонентами. У районах, де горох у чистих посівах дає високі і сталі врожаї, висівати його в сумішках зі злаковими культурами недоцільно. Застосування нових жаток дає змогу збирати горох своєчасно і без втрат. У районах з надмірною вологістю, де горох дуже вилягає і підгниває, а також на грунтах, де він дає низькі і несталі врожаї, застосовують змішані посіви. У таких посівах за несприятливих умов вирощування врожай суміші більш сталий. Щоб збільшити вихід білка з одиниці площі, можна висівати горох із зернофуражними культурами – ячменем, вівсом. При додаванні 50-60 кг/га гороху до повної норми висіву зернової культури значно збільшується вихід білка завдяки підвищенню валового врожаю, а також врожаю гороху в сумішці. При цьому значно підвищується цінність зернових культур як попередників. На зерно у сумішці з горохом вирощують кормові боби. Оскільки боби достигають пізніше, горох найдоцільніше сіяти через 12- 15 діб після сівби бобів. Підсівають горох рядковими сівалками у міжряддя бобів після боронування. Боронують посіви впоперек напряму рядків у другій половині дня.
За даними акад. М. О. Майсуряна, змішані посіви гороху з вівсом у районах достатнього зволоження дають більші врожаї зерна, ніж чисті. При вирощуванні гороху в змішаних посівах до нього треба добавляти 20-30 кг/га насіння вівса.
На зелений корм горох висівають у сумішках з кукурудзою, кормовими бобами та іншими культурами. У деяких господарствах на зелений корм вирощують сумішки гороху і вики з вівсом. Зазвичай на зелений корм використовують дрібнонасінні кормові сорти гороху, які мають вищий коефіцієнт розмноження й утворюють більше зеленої маси. На піщаних грунтах перевагу слід віддавати пелюшці. Перед сівбою сумішки вносять фосфорно-калійні (по 40 кг/га діючої речовини) та азотні (20 кг/га) добрива.
ЗБИРАННЯ ВРОЖАЮ. Горох достигає нерівномірно: спочатку – нижні, пізніше – верхні боби. Збирають його роздільним способом тоді, коли нижні боби достигнуть, а основна маса їх (70-80%) пожовкне. На зелений корм горох збирають у фазі цвітіння, а на силос – утворення бобів. Кращий спосіб збирання гороху в усіх зонах України – двофазний. Для скошування широко застосовують однобрусні косарки КЗН-2,1, обладнані пристроями ПБ-2,1, або жатки ЖРБ-4,2, ЖВН-6А.
Якщо стоїть суха погода, через 2-3 доби після скошування валки обмолочують самохідними комбайнами. Щоб запобігти дробленню і втратам зерна, зменшують оберти барабана, а підбарабання опускають у нижнє положення. Швидкість руху комбайна на підбиранні та обмолоті гороху не повинна перевищувати 6 км/год.
Очищають зерно гороху на віялках-сортувалках. Наступне очищення слід проводити складними зерноочисними машинами, на яких добре відділяється насіння бур’янів, щупле і бите зерно гороху, а також інші домішки. Очищати насінний горох можна на змійці.
На насіння засипають зерно з вологістю не більше ніж 14-15% шаром не вище 1,5 м. Зерно з більшою вологістю обов’язково підсушують. Горохову солому після обмолоту скиртують або силосують з кукурудзою та гичкою буряків.
Горох кормовий зимуючий. У південних районах України, на Північному Кавказі та в Краснодарському краї (Росія) останнім часом набули поширення сорти зимуючого гороху Узбецький 71 і Одеський 58, які переносять зниження температури до мінус 10-15 °С. Квітки його червоно-фіолетові, зерно сіро-буре, дрібне. Маса 1000 зерен 95-115 г. При висіванні восени збирають до 200-300 ц/га зеленої маси, а врожай зерна досягає 20-30 ц/га. Сіють зимуючий горох у другій половині вересня. Серпневі посіви з озимим ячменем або озимою пшеницею використовують восени на зелений корм. Зимуючий горох є кращим попередником для озимої пшениці. Крім того, після його збирання сіють просо, кукурудзу та інші культури, збираючи два врожаї за рік з однієї площі.
Під зимуючий горох рекомендується вносити фосфорні і калійні добрива з розрахунку 40-60 кг/га діючої речовини. На зерно цю культуру рекомендують висівати зі стійким проти вилягання сортом озимої пшениці Безоста 1. Норма висіву гороху становить 100, а пшениці – 75 кг/га. Щоб запобігти пошкодженню зерноїдом, наприкінці бутонізації посіви гороху обробляють пестицидами. Зимуючий горох на зерно збирають тими самими машинами, що й горох посівний. На зелену масу його висівають у чистих посівах і сумішках з озимою пшеницею.
