Соціологія короткий енциклопедичний словник
ІММІГРАЦІЯ – процес виїзду громадян до іншої країни на постійне або довготривале проживання. Вибір переселенців обумовлюється здебільшого наявністю екон. і політ, можливостей – робочих місць, вільних або доступних земель, об’єктів освіти і професійної мобільності, сталих демокр. традицій і ін-тів, яких бракує на батьківщині. Приплив іммігрантів дає змогу країні – об’єкту переселення вирішувати проблеми освоєння територій, дефіциту певних професіональних категорій і робочої
сили в цілому, зміцнити інтелектуальний потенціал. Серед країн, населення яких упродовж століть складалось і складається нині переважно з іммігрантів та їх нащадків – США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, деякі лат.-амер. держави. Впродовж останніх десятиліть об’єктом інтенсивної імміграції стали країни Зх. Європи та Ізраїль, а істотним джерелом переселенського руху – сх. європейські країни і країни колишнього СРСР. В’їзд іммігрантів регулюється спеціальним законодавством, яке має залежно від країни відчутні відмінності. Найбільш поширеною умовою прийому іммігрантів є засвідчена відповідним держ. відомством
потреба в робочій силі в певних секторах економіки. В США за чинним з 1965 р. законом встановлюються щорічні квоти, а в їх межах діють преференції, які віддаються близьким родичам громадян США та спеціалістам високої кваліфікації. Поряд з легальною відбувається нелегальна імміграція, поширена у США, країнах Зх. Європи. Іммігранти є найменш соціально захищеною категорією населення.
Законодавство України передбачає надання статусу іммігрантів відповідно до щорічних квот, принципів возз’єднання сімей, становища у сфері зайнятості, загалом відповідаючи заг. визнаним міжнар. нормам, спираючись на досвід багатьох зарубіжних країн, які віддавна є об’єктами еміграції.
