Інституціоналізація
Політологічний словник
Інституціоналізація – процес формалізації, впорядкування політичних явищ, рухів. Полягає в утворенні та розвитку організованих установ, становленні певної структури політичних відносин, ієрархізації політичної влади. Один з найсуттєвіших елементів процесуальної підсистеми політичної системи.
Політичні інститути виконують важливі функції – організаційні, регулятивні, управлінські, виховні тощо. Вони забезпечують відтворення та регулювання політичної діяльності, посилюють зв’язки та внутрішньо-групову
Найважливіші політичні інститути – держава, політичні партії, армія тощо, неполітичні організації, які здійснюють вплив на розвиток політичної сфери, – громадські об’єднання, засоби масової комунікації, церква тощо. Дедалі більше розмаїття політичних інститутів зумовлюється тенденцією зміщення політичної влади, яку досліджує О. Тоффлер і яка посилюється в процесі поділу праці, диференціації сфери політичного управління.
Отже, І. є наслідком процесів самоорганізації у політичних системах. Ускладнення систем веде до зменшення ролі стихійного начала в їх функціонуванні і зростання ролі свідомого управління функціонуванням систем. Становлення політичних інститутів неможливе без цілеспрямованих дій учасників політичних подій. Тому І. є по суті рухом від стихійності до керованості політичного процесу.
Це зумовлює як збільшення ролі наук, які досліджують сферу політичного управління, – юридичної науки, політології, соціології тощо, так і інтеграцію цих наук і становлення науки управління, яка, на думку В. Цвєткова, є “організаційною наукою, що вивчає організаційний аспект управління”.
Організаційний аспект І. не повинен затіняти проблему змістового наповнення цього процесу. Неврахування цього чинника веде, зокрема, до неефективних дій політичних управлінців. Прикладом цього може бути рішення керівництва Компартії Радянського Союзу на початку 1960-х років про поділ регіональних комітетів партії на промислові та сільськогосподарські, який не відповідав завданням розвитку країни і був незабаром скасований. Отже, ефективність управлінських, зокрема організаційних рішень базується на тому факті, що політичні інститути представляють різні за значенням інтереси: від загальнозначущих до групових і приватних.
І. не є прямолінійним процесом. Етапність її розвитку визначається зокрема зміною соціальних та політичних систем. Сучасний період у розвитку політичних систем України та інших країн світу характеризується переходом до індустріально-інформаційного суспільства, розривом старих форм соціальних зв’язків. Внаслідок цього відбувається криза традиційних політичних інститутів. Мірою становлення нових форм зв’язків відбуватиметься кристалізація соціально-політичних інтересів, яка й зумовлюватиме новий процес І. Вона відбуватиметься у формі становлення нових політичних інститутів або адаптації традиційних інститутів до нових умов. З огляду на ці реалії В. Цветков робить висновок про те, що “політизація й посилення соціологічного аспекту характерні для сучасного стану юридичної науки”. В перехідний період вакуум формальних політичних інститутів компенсується збільшенням ваги неформальних.
З іншого боку, на думку соціологів, процес І. не завершується формальним створенням організації і передбачає поступове формування певної ідеології, традицій, які “надають цілям і самій організації характеру суспільної місії”. На основі організаційної ідеології створюються зразки поведінки членів організації, її імідж. Таким чином, політичні ідеології, традиції, право, мораль тощо стосуються вищого рівня І. політичної системи. Отже, для сучасного трансформаційного періоду, як вважає частина учених, визначення критеріїв політичної демократії є суто інституціональною проблемою.
Норт Д. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки. – К., 2000; Цветков В., Кресіна І., Коваленко А. Суспільна трансформація і державне управління в Україні: політико – правові детермінанти. – К., 2003; Кирдина С. Институциональные матрицы и развитие России. – М., 2000; Кпямкин И. Институциональные изменения назрели // Полис. – 1999. – № 4.
Є. Перегуда
