Історичний екскурс в енергетику – ЕНЕРГЕТИКА І ЕКОНОМІКА
МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА
Розділ 4
ГАЛУЗІ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ
4.1. ЕНЕРГЕТИКА І ЕКОНОМІКА 4.1.1. Історичний екскурс в енергетику
Нині 80 відсотків спожитої енергії людство продукує на комерційних засадах. Очевидно, світова енергетика почала розвиватися відтоді, як первісна людина здогадалася заготовити перший оберемок хмизу для підтримання вогню у багатті, запаленому, наприклад, блискавкою. Згодом людина почала використовувати для одержання потрібної їй енергії не лише біомасу (суху траву, солому, очерет, хмиз тощо), а й корисні копалини
Дерево було першим паливом, яке використала людина, і посідало чільне місце серед енергоносіїв багато тисячоліть. Території з помірним кліматом довго залишалися широко залісненими. Дерево, зокрема в Європі, було традиційно дешевим. Цього не можна сказати
Нафта використовується людством багато тисяч років. Давні фінікійці і єгиптяни вживали її як ліки. Ще до нашої ери її використовували в Індії для освітлення і як паливо. У давні часи нафту використовували у факелах, її додавали при виготовленні цегли, нею просочували кошики та днища кораблів.
Виливи нафти у природних умовах на земну поверхню траплялися нечасто. В історії людства були випадки її видобутку за допомогою звичайних колодязів, але цей спосіб одержання нафти не можна вважати масовим. Нафти було небагато, затрати на її видобуток – значними, а використання – обмеженим. Ситуація змінилася, коли людина навчилася видобувати нафту зі свердловин. Спочатку це робилося у досить зручних місцях суші, потім – у віддаленіших, бо людина навчилася транспортувати нафту за допомогою різних видів транспорту – водного, сухопутного та трубопровідного. Розвідавши в надрах морських просторів нафто-родовища, людство зуміло розв’язати низку непростих технічних проблем, а саме – видобувати нафту з-під морського дна і доставляти її на сушу.
До середини XX ст. серед енергоносіїв вугілля відігравало основну роль. Згодом пальму першості у вугілля відібрали нафта і природній газ.
До жовтня 1973 р. тривала ера дешевої нафти, і здавалося, вона не скінчиться. На заміну вичерпаним нафто-родовищам приходили нові зі справді казковими покладами цього енергоресурсу. Економічно розвинені країни буквально купалися у дешевій нафті. Промисловість не мала стимулів для розробки і використання енергоекономних пристроїв, устаткування й технологічних процесів.
Світова політична криза жовтня 1973 p., що виникла внаслідок чергового арабо-ізраїльського збройного конфлікту, приуроченого до найбільшого єврейського свята “йомкіпур” (спокути), означала кінець ери дешевого палива.
Індустріальний Захід був шокований. Вартість нафти підвищилася до 250-300 дол. за 1 тонну. Економічно розвинені країни Заходу вдалися до політики енергозбереження як до свого роду додаткового джерела енергоресурсів. За кілька років у галузі енергозабезпечення Захід досягнув великих успіхів. Якщо до кризи 1973 р. щорічні темпи збільшення енергоспоживання досягали 5 %, то надалі вони не перевищували 2 %. До середини 80-х років енергетична криза була подолана. Ціна 1 тонни нафти на світовому ринку знизилася приблизно до 100 дол.
Отже, країнам, що розвиваються, не вдалося диктувати умови індустріально розвиненим державам. В основі енергетичної кризи 70-х років XX ст. лежать чинники міжнародної політики, а не суто економічні. Нафта, як відомо, є джерелом енергії, що не відновлюється, але поки що нафти у світі достатньо для задоволення потреб людства.
Нині десять провідних промислово розвинених країн світу споживають близько 70 % загальної кількості продукованої у світі енергії. Хто ж її в основному виробляє? Це країни, що розвиваються. Отже, напрошується простий висновок: енергоресурси виробляють ті, хто їх сам мало використовує.
