Категорія локатива

ПРИКМЕТНИК

5. ЛЕКСИКО – СЕМАНТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ВІДНОСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ

Категорія локатива

Категорію локатива формують прикметники, які передають ознаку предмета за місцем його перебування, тому в семантиці кожного ад’єктива є вказівка на просторовий об’єкт, у межах якого названий іменником предмет існує, напр.: прибережна трава – трава, яка росте при березі; польова дорога – дорога, яка проходить через поле; лісова галявина – галявина, яка розташована в лісі.

За змістом прикметники з просторово-локативним значенням

тотожні реченнєвим конструкціям, де смислове навантаження виконує прийменниково-відмінкова форма. Через це прикметники із семою локатива, подібно до інших лексико – семантичних рядів прикметника, кваліфікують вторинними одиницями мови, на відміну від первинних, Яякими є іменники у складі прийменниково-відмінкових форм. Категоріальний перехід від іменника до прикметника, спричинений трансформацією вислову, виконують афіксально-флективні засоби, які морфологічно закріплюють зміну синтаксичної функції слова, напр.: “А снилось так: гарячий вітер (який?) з півдня” (Є. Плужник) – …вітер південний.

Вираження

просторових відношень у системі граматичних прикметникових одиниць здійснюється сполученням твірних основ іменників із суфіксами – ськ-, – н-, – ов-, папр.: приморський бульвар, гірський хребет, приміська зош, карпатські ліси, подільські села, південний степ, верхній вал, нижня полиця, степова криниця, лугове сіно, лісові квіти. Незважаючи на те, що у формально-граматичній структурі прикметників відсутня закріпленість суфіксів – ськ-, – н-, – ов – за твірними основами певної семантики і морфологічної будови, найбільшу функціональну активність виявляє суфікс – ськ-. Прикметники з цим суфіксом формують найчисленнішу групу похідних, коло їх основ об’єднує власні і загальні назви, абревіатури, напр.: українська пшениця, єгипетські піраміди, університетська освіта, дитсадівське виховання.

Зрідка у групі ад’єктивів із семою локатива можливі випадки паралельних різноморфемних похідних, тотожних за змістом, напр.: лісний і лісовий. Пор.: “По долині росла осока понад водою, цвіли купами лісові квітки” (І. Нечуй-Левицький) і “… по обох боках дороги гей би засіяв лісними і польовими квітами” (Н. Кобринська); “Лісова прохолода освіжала людей і коней” (Г. Тютюнник) і “… вона серед лісної прохолоди та вільного польового повітря набралася сили та здоров’я” (Панас Мирний); “У розкрите вікно вривається лісне повітря” (І. Волошин); “… кілька разів вдихнув на повні груди пахуче лісове повітря” (Г. Тютюнник).

У контексті речення прикметники, називаючи локативну ознаку, можуть конкретизувати її додатковою вказівкою на місце, простір, вихідний або кінцевий пункти руху, контактний напрямок, шлях руху тощо, напр.: “У пошуках пройшовши цілий світ, Спиняюсь біля кримської агави” (М. Руденко); “Он степове село розляглося В балці веселій та милій” (Леся Українка); “Під час закордонної подорожі по Італії… набрели в Турінському парку на браму середньовічного замку” (К. Станіславський); “Сади, омиті музикою згадок, Ковтають пил міжселищних доріг” (Л. Костенко); “Для мене ті захмарні верховини були мовби символами розвінчаної недосяжності” (О. Гончар); “Мчать козаки степами та лісовими дорогами, через річки, день і ніч” (О. Довженко).

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Категорія локатива - Довідник з української мови