Класична теорія зайнятості – сукупність ідей, положень, сформульованих засновниками політичної економії стосовно причин безробіття в умовах вільної ринкової економіки. Головні ідеї класичної теорії зайнятості: 1) основна причина безробіття – надто висока заробітна плата; 2) безробіття має тимчасовий характер, є добровільним і швидко усувається дією ринкових механізмів; 3) тривале безробіття – наслідок втручання в ринкові процеси держави та профспілок. Для подолання безробіття треба знизити заробітну плату. Ці положення К. т. з. щодо
умов вищої стадії капіталізму конкретизовані у працях англійського економіста А. Пігу (представник неокласичного напряму). Він, зокрема, вважав, що кількість працівників перебуває в обернено пропорційній залежності від рівня заробітної плати; що посилення профспілок і широке запровадження системи державного страхування від безробіття у повоєнний період зробили заробітну плату негнучкою і ліквідували повну зайнятість, а для її досягнення необхідно знижувати заробітну плату. Таке пояснення причин безробіття є поверхневим, позаісторичним і не враховує впливу суспільної форми капіталістичного способу виробництва на цей процес.
