Кодекс законів про працю України – основний законодавчий акт України, в якому врегульовано трудові відносини працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, затверджений Верховною Радою Української РСР 10.ХІІ.1971. Згодом частково змінювався і доповнювався указами Президії Верховної Ради Української РСР, законами України. КЗпП України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої
праці. Містить 20 глав: гл. 1-загальні положення; гл. 2 – норми про колективний договір; гл. З – про трудовий договір; гл. 3-А – про забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників; гл. 4 – про робочий час; гл. 5 – про час відпочинку; гл. 6 – про нормування праці; гл. 7 – про заробітну плату; гл. 8 – про гарантії і компенсації; гл. 9 – про гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; гл. 10 – про трудову дисципліну; гл. 11 – про охорону праці; гл. 12 про працю ланок; гл. 13 – про працю молоді; гл. 14 про пільги для працівників, які поєднують
роботу з навчанням; гл. 15 – про індивідуальні трудові спори; > і 16 – про професійні спілки та участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями; гл. 16-А – про трудовий колектив; гл. 17 – про державне соціальне страхування; гл. 18 – про нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю.