Комунізм (лат. communis – загальний, спільний) – найрозвиненіша суспільно-економічна формація, яка приходить на зміну соціалізму, заснована на планомірному та пропорційно всебічному розвитку нового технологічного способу виробництва, на зумовленій потребами життя творчій праці людини, що здійснюється в умовах гармонійного співіснування суспільства і природи, панування загальнонародної власності, відсутності класів, завдяки чому долаються всі форми відчуження, забезпечується органічна єдність праці та власності, розвиток усіх сутнісних
сил особи, реалізація її здібностей та задоволення раціональних потреб і добробуту всіх членів суспільства. Об’єктивна неминучість наближення людства до справедливішого суспільства зумовлена природно-історичним поступальним процесом заміни менш розвиненої суспільно-економічної формації більш розвиненою, що незаперечно довела історія. Теорія К. вразлива для практики, по-перше, через значне забігання вперед в оцінці можливої реалізації принципів К. По-друге, недолік концепції К., зокрема марксистсько-ленінської теорії К. – істотна недооцінка адаптивних можливостей капіталістичного способу виробництва,
товарної форми розвитку суспільства. По-третє, у працях Маркса, Енгельса, Леніна існують неузгодженості щодо форми власності за комуністичного способу виробництва. Найповніше інтереси переважної більшості людей у розвитку освіти, науки, охорони здоров’я, культури, економічного захисту населення тощо (на прикладі Швеції) може забезпечити державна власність на значну частку національного доходу, яка в цій країні наприкінці XX ст. становила до 65% і була найвищою в світі, внаслідок чого вона значною мірою перетворюється у суспільну власність. Водночас повинна існувати індивідуальна трудова власність – основа економічної свободи людини, відновлення якої на якісно новій основі передбачав Маркс. На зміну Homo economicus (людині економічній), в якої переважають матеріальні інтереси та стимули до праці, прагнення до накопичення матеріальної форми багатства, має прийти новий тип людини соціальної, яка прагнутиме творчої, змістовної праці (яка збагачуватиме її сутність), збільшення вільного часу, що стане специфічною основою комплексного розвитку сутнісних сил людини, максимального подовження її активного життя, тобто розвитку особистості як самомети. Якщо людство не відкриє нових джерел природних ресурсів, не зупиниться на оптимальних обсягах населення на планеті, то за відсутності ноосферного типу розвитку найдоцільніше говорити про задоволення не безмежних, а раціональних потреб. Ймовірно, людство перейде до ноосферного і технологічного способів виробництва, що означатиме вирішення антагоністичних форм суперечності між людиною і природою, а отже, – між суспільством у загальнопланетарному масштабі та природою шляхом створення єдиного загальнопланетарного уряду. Істотним протидійним фактором для побудови ідеального типу суспільства є гонка озброєнь, боротьба за переділ світу, величезні витрати ресурсів (матеріальних, людських, фінансових та ін.) як наслідок економічних криз, гіпертрофованої реклами тощо. Беручи за основу закон прискореного розвитку економічних систем, можна спрогнозувати, що формування нового суспільства почнеться приблизно через два з половиною – три століття.
