Концепції технологічні – ідеї, положення представників різних напрямів економічної теорії та відповідні методологічні засади щодо вирішальної ролі техніки й технології в розвитку суспільства загалом, економіки, політики, історії, соціальних відносин, культури зокрема. Методологічна основа таких ідей – принцип технологічного детермінізму (див. Детермінізм технологічний). Уперше роль цього принципу в контексті впливу промислової революції кінця XVIII – початку XIX ст. на розвиток суспільства відзначили Е. Бернштейн та К. Каутський.
Прихильники К. т. відмовилися від принципу мінової концепції (суть якої – визначальна роль ринку з-поміж сфер суспільного відтворення) й визнання принципу примату виробництва, вирішальної ролі уречевлених елементів продуктивних сил. Водночас вони ігнорували вирішальну роль основної продуктивної сили (людини), суперечностей між двома сторонами суспільного способу виробництва як важливої рушійної сили економічного розвитку та ін. К. т. набули нової форми в 50-х у працях американського економіста Дж. Тіболда (про автоматизовану економіку), в теорії “нового індустріального суспільства” Дж. Гелбрейта, концепціях
“інформаційної економіки” К. Кларка, “постіндустріального суспільства” Д. Белла та ін. В цих концепціях характеристика майбутнього суспільства дається лише щодо окремих елементів продуктивних сил, ігноруються провідна роль відносин власності та соціально-економічний характер суспільства. Двома основними різновидами К. т. у 70-х став екологічний варіант (представники якого, американські вчені Д. Медоуз, Дж. Форрестер та інші, розглядають руйнівний вплив техніки і технології на навколишнє середовище) та концепція життєдіяльності людини (представники якої, американські економісти Ф. Махлуп, Т. Шульц, Л. Туроу та інші, досліджують вплив техніки й технології на потреби людини, рівень її знань, споживання тощо). Ці різновиди К. т. лише з позицій технологічного детермінізму тлумачать вплив техніки на розвиток довкілля, соціальну структуру суспільства, основну суперечність капіталізму та ін. Вони абстрагуються від відносин економічної власності, яка є внутрішньою організацією продуктивних сил, визначальним критерієм характеристики сутності економічної системи. Щодо втілення К. т. у практику, то провідні мислителі Заходу (З. Бжезінський, С. Хантінгтон та ін.) наприкінці XX ст. твердять про настання періоду глобальної смути, про рух світу до нового тоталітаризму, про реальну загрозу, що нависла над демократією з боку необмеженого лібералізму та ринкової стихії, або “ринкового фундаменталізму” (Дж. Сорос).
