Кредит іпотечний – довготерміновий кредит, який надають під заставу нерухомості, землі, будівель виробничого і житлового призначення. У політекономічному контексті К. і. – це відносини економічної власності з приводу тимчасового відчуження певної суми грошових ресурсів фінансово-кредитними підприємствами під заставлене майно фізичними та юридичними особами за відповідну плату у формі відсотка. Виник у Давній Греції в VII-VI ст. до н. е. У докапіталістичних формаціях був формою лихварського кредиту. На нижчій стадії розвитку капіталізму
К. і. надають іпотечні банки, які вперше з’явилися в XVIII ст. у Німеччині. З середини XIX ст. переважає банківський К. і., який надають іпотечні банки терміном на 10, 15, 25 і більше років. Вони мобілізували кошти завдяки випуску заставних листів, забезпечених нерухомим майном. В окремих країнах К. і. надавали комерційні, сільськогосподарські банки тощо. За несвоєчасної сплати заборгованості нерухомість переходила до рук іпотечних банків та інших фінансових інститутів або інших власників. На вищій стадії розвитку капіталізму масштаби використання К. і. значно зростають. Так, у США К. і. становить бл. 70% сукупних обсягів кредитування
у сільському господарстві. К. і. спрямовують на будівництво житлових будинків, збільшення виробничих фондів, внаслідок чого зростає його виробничий характер. Крім іпотечних банків, К. і. надають комерційні банки, страхові компанії, взаємоощадні асоціації та ін. Водночас у сфері К. і. зростає роль держави, що виявляється у створенні державних і напівдержавних кредитних установ, у обсягах наданих ними кредитів, регулюванні відсотків за К. і. У США цю функцію виконують Федеральне управління житлового будівництва, Федеральна іпотечна асоціація та ін. Важлива мета держави в регулюванні іпотечного ринку – зменшення глибини економічних криз та антициклічних коливань. Матеріально-речовим змістом К. і. є позики на придбання товарів в особисту власність довго -, середньо – та короткотермінового використання. Суспільна форма К. і. – відносини економічної власності між кредиторами (банками, небанківськими кредитними установами, торговельними організаціями і товаровиробниками) та споживачами (фізичними особами) з приводу надання останнім позик і плати за них. Формами економічної реалізації відносин К. і. є привласнення доходів кредиторами внаслідок завищених цін на товари, що продаються в кредит, відсотків за купівлю товарів у розстрочку, продажу неконкурентоспроможних товарів тощо. За надання К. і. на тривалий час зростає заборгованість населення, фермерів. За сучасних умов виплата відсотків іпотечного кредиту в сільському господарстві розвинених країн Заходу та галузей економіки, в яких використовується земля (лісове господарство, гірничодобувна промисловість та ін.), означає привласнення кредиторами всієї або частини земельної ренти та орендної плати. К. і. сприяє землевласникам у фінансуванні купівлі додаткових ділянок землі (а отже, концентрації земельної власності), розвитку аграрного сектора економіки, стимулювання науково-технічного прогресу, меліорації тощо. Підвищення ставок за К. і. спричиняє посилення інфляції, поглиблює на тривалий час суперечність між виробництвом і платоспроможним попитом населення.
