Кредитний ризик – ризик небезпеки неповернення позичальником отриманого кредиту та відсотків за нього в передбачені кредитною угодою терміни. Основними критеріями, які враховують банки при наданні кредитів, є ліквідність, рентабельність і безпека. Кожен банк вживає певних заходів, які становлять зміст його ризикової політики, що здійснюється як для запобігання ризику; так і для його пом’якшення. Крім того, застосовують колективні методи забезпечення фінансової безпеки системи страхування внесків та ін. Розрізняють зовнішні та внутрішні
банківські ризики, а серед зовнішніх – ризики ліквідності та ризики успіху. Ризик ліквідності банку – це можлива загроза прибутку та акціонерному капіталу банку через ускладнення отримання коштів внаслідок реалізації частини активів або придбання нової позики за доступними цінами. Ризик є найбільшим, коли банк неспроможний задовольнити кредитну заявку чи виконати свої зобов’язання. Тому розрізнюють ліквідність активів і ліквідність пасивів. До ризиків ліквідності відносять: ризик пролонгації (внески забирають до закінчення терміну їх зберігання); ризик невчасного повернення кредиту; ризик у нових
видах діяльності (у факторингових, лізингових, інвестиційних операціях тощо) та інші ризики. Основними серед них є ризики неповернення (кредитний ризик). Розрізняють також відсотковий (імовірна втрата прибутку банку внаслідок непогашення відсоткових платежів позичальником), валютний ризик (див. Валютний ризик), ризик всередині країни та інші. Основними заходами подолання ризику є його уникнення; зменшення частоти шляхом регулювання; передбачення величини ризику в балансі банку. Уникнення ризиків означає відмову від видачі кредитів у певних ситуаціях. Зменшення ризику здійснюється шляхом перевірки платоспроможності клієнта і поточного контролю; страхування ризику і використання застави; розподіл ризику між кількома банками (в межах банківського консорціуму); сплата клієнтом певної суми за банківський ризик, згідно з умовами кредитного договору; обмеження ризику за допомогою нормативів та ін. Основними внутрішніми джерелами покриття ризику є власний капітал банку та його резерви. Власний капітал банки використовують у крайньому разі, оскільки це означає банкрутство банку. До зовнішніх джерел покриття ризику відносять відповідальність банку за свої філії, централізований порядок підтримки банківської ліквідності, зокрема шляхом створення спеціальних консорційних банків. Основними показниками К. р. банку є відношення недіючих активів (прибуткові активи, в т. ч. кредитні вкладення, термін погашення яких закінчився 90 або більше днів тому, кредити, за якими боржник має прострочення у платежах) до сукупного обсягу кредитів і зобов’язань за лізингом та відношення чистих списаних кредитів (кредити, які ніколи не будуть погашені і тому списані як збитки) до сукупного обсягу кредитів і зобов’язань за лізингом. Величина К. р. – це відношення власного капіталу до балансової та ринкової вартості активів банку або кредитної частини портфеля. Кредитний портфель банку регулюється шляхом визначення структури конкретного банківського кредитного портфеля (зокрема з’ясування специфіки сегмента ринку, обслуговуваного банком). На структуру кредитного портфеля впливають також досвід і кваліфікація менеджерів у різних видах кредитування, офіційна кредитна політика банку, інші фактори. Ретельний аналіз кредитних заявок – найвідповідальніший етап управління К. р. Крім того, існує низка інших засобів захисту К. р. (див. Захист від кредитного ризику). Для вирішення питання про надання кредиту кредитне управління банку повинно отримати обгрунтовану відповідь про кредитоспроможність позичальника; якість кредитного договору. Рівень К. р. визначають мірою кредито – і платоспроможності підприємства (див. Платоспроможність). Кредитоспроможність є складовою платоспроможності. Забезпечення кредиту означає в кінцевому підсумку забезпечення прибутку банку (див. Забезпечення кредиту).
