Кредитування зовнішньоекономічної діяльності
Зовнішньоекономічна діяльність
З ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ І КРЕДИТУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
3.5 Кредитування зовнішньоекономічної діяльності
У практиці зовнішньої торгівлі останнім часом істотно зростає значення кредиту. З наданням кредитів пов’язаний як експорт устаткування, так і імпорт сировини, вирівнювання платіжних балансів різних держав. Тому важливу роль у міжнародній торгівлі відіграє договір про надання кредиту. Залежно від національних законодавств вживаються різні терміни: позичка, договір про відкриття
Банківське страхування у формі гарантії платежу не є безпосереднім платежем у зовнішньоторговельній операції. Це безвідкличне, незалежне від договору зобов’язання банку здійснити платіж у тому випадку, якщо одна зі сторін у зовнішньоторговельній операції всупереч своїм договірним зобов’язанням не здійснює платіж.
У міжнародних угодах особливу роль відіграють спеціальні форми гарантій, зокрема конкурсна гарантія. Великі замовлення державних органів і провідних підприємств розподіляються шляхом торгів. Може трапитися так, що в цих торгах бере участь компанія, яка неспроможна виконати замовлення. Тому улаштовувач торгів вимагає, щоб невиконання виграного на торгах замовлення каралося штрафом, виплата якого забезпечується даною банком конкурсною гарантією. Розмір штрафу у світовій практиці складає 2 – 10 % суми замовлення. Якщо компанія не може виконати взяте на себе замовлення, то вона повинна відкликати свою пропозицію, а банк зобов’язаний заплатити гарантійну суму.
В зовнішній торгівлі застосовуються гарантія постачання та гарантія виконання договірних зобов’язань. Банк, що надає подібну гарантію, зобов’язаний здійснити платіж у випадку, якщо експортер здійснює постачання або надає послуги не у встановлений термін чи не відповідно до договору. При цьому гарантія постачання має покривати ризик виконання договору в цілому, тоді як інші види гарантії виконання договірних зобов’язань покликані виключити ризик неякісного їхнього виконання. Гарантія постачання істотно ширше конкурсної гарантії, оскільки непостачання чи взагалі постачання некомплектного устаткування можуть призвести до значних збитків для імпортера. Гарантійна сума складає в таких випадках 5 – 25 % вартості товарів чи послуг.
Наступною формою гарантії є гарантія авансового платежу. Сторони можуть домовитися про виплату замовником авансу. Для експортера, особливо при продажі несерійної продукції, це означає велику впевненість у тому, що замовник оплатить постачання в цілому відповідно до умов договору. Такий платіж пов’язаний з ризиком для замовника. У випадку, якщо експортер не здійснить постачання і не зможе повернути аванс, гарантія авансового платежу забезпечує іноземному покупцю повернення суми авансу. Тому ця гарантія називається також гарантією повернення авансу. Гарантійна сума, як правило, відповідає величині авансу.
Існують гарантії, що страхують імпортера від збитків внаслідок невідповідності документів умовам акредитива, наприклад гарантії коносамента.
Міжнародний кредит – рух позичкового кредиту у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний з наданням валюти та товарних ресурсів па умовах зворотності, терміновості і платності.
Джерелами міжнародного кредиту є:
– тимчасово вільні кошти підприємств;
– грошові накопичення держави;
– грошові заощадження населення.
Міжнародний кредит у сфері міжнародних економічних відносин виконує такі функції:
1) перерозподіл позичкового капіталу між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення. Через механізм міжнародного кредиту позичковий капітал спрямовується в ті сфери, яким віддають перевагу економічні агенти з метою забезпечення прибутків;
2) економія витрат обігу у сфері міжнародних розрахунків шляхом використання кредитних коштів (трат, векселів, чеків, переказів та ін.), розвитку і прискорення безготівкових платежів;
3) прискорення концентрації та централізації капіталу завдяки використанню іноземних кредитів. Кредит дає можливість розпоряджатися у певних межах капіталом, власністю та працею інших країн;
4) регулювання економіки.
Викопуючи зазначені функції, міжнародний кредит у той же час відіграє подвійну роль в економіці країни. З одного боку позитивну, сприяючи прискоренню розвитку продуктивних сил, безперервності процесу відтворення та його розширенню, стимулюючи зовнішньоекономічну діяльність країни, створюючи сприятливі умови для іноземних інвестицій, а також забезпечуючи безперебійність міжнародних розрахунків і валютних відносин. З іншого боку негативну, загострюючи протиріччя ринкової економіки, що виявляється у форсуванні надвиробництва товарів, перерозподілі позичкового капіталу, посиленні диспропорцій суспільного відтворення та конкурентної боротьби за ринки збуту, сфери застосування капіталу та джерела сировини.
Міжнародний кредит має кілька форм класифікацій.
1 Форми міжнародного кредиту за призначенням:
– комерційні кредити, що обслуговують міжнародну торгівлю товарами і послугами;
– фінансові кредити, використовувані для інвестиційних об’єктів, придбання цінних паперів, погашення зовнішнього боргу, проведення валютної інтервенції Національним банком;
– проміжні кредити для обслуговування змішаних форм експорту капіталів, товарів, послуг (наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт – “інжиніринг”).
2 Форми міжнародного кредиту за видами:
– товарні – при експорті товарів з відстрочкою платежу;
– валютні – видавані банками в грошовій формі.
3 Форми міжнародного кредиту за технікою надання:
– готівкові (фінансові) кредити, які зараховуються на рахунок позичальника та знаходяться в його розпорядженні;
– акцептні у формі акцепту (згоди платити) тратти імпортером або банком;
– депозитні сертифікати;
– облігаційні позики;
– консорціональні кредити – кредити, надані двома і більш кредиторами, тобто синдикатами (консорціумами) банків одному позичальнику.
4 Форми міжнародного кредиту за валютою позики:
– у валюті країни – боржника;
– у валюті країни – кредитора;
– у валюті третьої країни;
– у міжнародних рахункових валютних одиницях (частіше в ЕКЮ).
5 Форми міжнародного кредиту за термінами:
– надстрокові кредити – добові, тижневі, до 3 місяців;
– короткострокові кредити – до 1 року, іноді до 18 місяців;
– середньострокові – від одного року до п’яти років;
– довгострокові – понад п’ять років.
6 Форми міжнародного кредиту за забезпеченням:
– забезпечені кредити – як забезпечення використовуються товари, товаророзпорядчі й інші комерційні та фінансові документи, цінні папери, векселі, нерухомість, інші цінності, іноді золото;
– бланкові кредити – видаються під зобов’язання боржника погасити його у певний термін.
7 Форми міжнародного кредиту залежно від категорії кредитора:
– фірмові (часткові) кредити – надаються експортером іноземному імпортеру у вигляді відстрочки платежу (від двох до семи років) за товар;
– банківські міжнародні кредити – це надання банком у тимчасове користування частини власного чи прирівняного капіталу, здійснюване у формі видачі позичок, обліку векселів та ін., надаються банками експортерам та імпортерам, як правило, під заставу товарно-матеріальних цінностей, рідше надається незабезпечений кредит великим фірмам, з якими банки тісно пов’язані;
– брокерські кредити – проміжна форма між фірмовим та банківським кредитами. Брокери позичають кошти у банків, роль останніх зменшується;
– урядові кредити;
– змішані кредити, за участю приватних підприємств (у тому числі банків) і держави;
– міждержавні кредити міжнародних фінансових інститутів.
8 Форми між народного кредиту за об’єктами кредитування:
– інвестиційні кредити – з експорту товарів інвестиційного призначення;
– не інвестиційні кредити – з експорту сировини, палива, матеріалів, споживчих товарів.
9 Форми міжнародного кредиту за джерелами:
– внутрішнє кредитування – кредитування Зовнішекономбанком чи іншими вітчизняними банками зовнішньоторговельних організацій;
– іноземне кредитування – кредитні операції зовнішньоторговельного характеру між вітчизняними й іноземними банками та фірмами, у тому числі з колективними банками колишніх країн – членів Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ): Міжнародним банком економічного співробітництва (МБЕС) та Міжнародним інвестиційним банком (МІБ);
– змішане кредитування зовнішньої торгівлі.
10 Лізинг – угода про оренду рухомого й нерухомого майна терміном від трьох до п’ятнадцяти років. Оренда є своєрідною формою одержання кредиту й у багатьох випадках істотно полегшує просування продукції експортерів на зовнішні ринки. Зі звичайним товарним кредитом лізинг зближують умови здійснення орендних операцій. Орендар позбавлений необхідності мобілізовувати кошти. Оплата оренди здійснюється вроздріб, впродовж усього періоду використання устаткування. Однак метою лізингу є не одержання права власності на товар, а придбання права використовувати його споживчі якості.
11 Факторинг – форма кредитування, що виражається в інкасуванні дебіторської заборгованості клієнта (купівля спеціалізованого фінансовою компанією чи банком усіх грошових вимог експортера до іноземного імпортера в розмірі до 70-90% суми контракту до настання терміну їхньої оплати).
12 Форфейтинг – форма кредитування експорту банком чи фінансовою компанією (форфейтором) шляхом купівлі ними на повний термін без звороту на продавця на заздалегідь обговорених умовах векселів (трат), інших боргових вимог з зовнішньоторговельних операцій. Форфейтор може тримати їх у себе чи продати на міжнародному ринку,
13 Вексельний кредит – кредит, оформлюваний шляхом виставляння переказного векселя на імпортера, який акцептує його після одержання товаросупроводжувальних та платіжних документів. Термін вексельного кредиту залежить від виду товару. Постачання машин і устаткування зазвичай кредитуються на термін до 3-7 років. При експорті сировини і матеріалів надаються короткострокові вексельні кредити.
Розглянемо докладніше деякі види кредитів.
Кредит постачальника. Основою кредиту постачальника є договірне зобов’язання про купівлю товару. Якщо покупець неспроможний здійснити купівлю за рахунок власних коштів, а продавець зацікавлений у збуті товару, договір купівлі – продажу може здійснитися лише в тому випадку, якщо постачальник відмовиться від негайної оплати товару покупцем. Практично постачальник надає покупцю комерційний кредит. Як і при інших видах комерційного кредиту, у цій угоді кредитором виступає постачальник, а позичальником – покупець. Договірна ціна визначає одночасно розмір наданого кредиту, а виплата кредиту є не що інше, як платіж за товар. Оскільки покупець не зобов’язаний відразу ж оплачувати товар, для нього це рівнозначно одержанню позички. Кредит постачальника не перестає бути комерційним кредитом і тоді, коли постачальник має можливість рефінансуватися.
Великого значення набуває договірне регулювання умов платежу за кредитом постачальника, у межах яких встановлюються, насамперед, спосіб, термін, місце і валюта платежу. На умови платежу впливають загальні умови угоди й особливості національного права.
У договорі купівлі – продажу між експортером та імпортером і в договорі про надання кредиту постачальника йдеться про економічні відносини, відповідно до яких “відбувається обмін послугами”.
Існує кілька способів платежу. Якщо сторони домовилися про звичайний переказ коштів при погашенні наданого кредиту, то платіж залежить практично від платоспроможності і бажання покупця зробити цей платіж. У такій ситуації у продавця немає жодної гарантії, тому що домовленість про надання “документів проти платежу” суперечила б сутності кредиту постачальника. Можливе застосування акредитива. Однак виплата за ним здійснюється не при наданні документів і передачі товару покупцю, а пізніше, при погашенні кредиту постачальника. Таким чином, кредиту постачальника надається велика гарантія. У деяких випадках можна застрахувати кредит постачальника за допомогою акцептованого покупцем векселя.
У більшості випадків промислове устаткування може бути поставлене лише окремими партіями, що досить важко враховувати. Тому в подібних угодах неможлива повна оплата до визначеного терміну, і встановлюються поетапні платежі. Певну роль можуть відігравати проміжні процентні платежі. Установлюється це шляхом домовленості про граничні терміни платежу. Цим забезпечується своєчасність оплати. При постачанні, монтажі, здачі в експлуатацію устаткування точно фіксуються права й обов’язки покупця і продавця, зокрема, для того, щоб установити термін першого платежу покупця. Будь-які неузгоджені приватні моменти щодо виконання договору продавцем можуть бути обговорені в межах установлених граничних термінів, наприклад, через шість місяців після зазначеного в договорі терміну постачання.
При сплаті відсотків по кредиту постачальника використовуються два способи. У договорі визначається, відбуваються ці платежі за фіксованою або за змінною ставкою, що залежить від існуючого на момент підписання договору рівня процентних ставок і від очікуваної динаміки. Якщо продавець, що надає середньостроковий і довгостроковий кредит, очікує зростання загального рівня процентних ставок, він намагається встановити ставку на базі роловера. Це означає, що процентна ставка впродовж усього терміну кредиту періодично (раз на півроку чи квартал) корегується відповідно до існуючих на ринку процентних ставок за 3- чи 6-місячних міжбанківськими депозитами. Звичайно за основу беруться ставки на найважливіших фінансових ринках і найчастіше процентна ставка за міжбанківськими депозитами на Лондонському ринку (ЛІБОР). У кредитному договорі встановлюється надбавка до ЛІБОР, наприклад S % понад ставку ЛІБОР. Розмір надбавки залежить від платоспроможності позичальника, стану на грошовому ринку, терміну кредиту та політичної ситуації в країні позичальника.
Кредити постачальника можуть надаватися і без укладання особливих угод про виплату відсотків. У цьому випадку продавець прагне встановити ціну таким чином, щоб вона включала відсотки за наданим кредитом. На практиці досить складно визначити частку прихованих у ціні відсотків.
Для рефінансування продавець, як правило, сам шукає кошти на національному грошовому ринку і на ринку капіталів. Експортер, що надає кредит, має у своєму розпорядженні такі можливості.
Промисловий кліринг. Постачальник може рефінансуватися у інших фірм, що надають тимчасово вільні кошти на існуючих у країні умовах кредитування. У першу чергу такі кредити доступні партнерам по кооперації.
Банківське кредитування. У межах свого ліміту кредитування експортер може одержати в банку кошти для рефінансування наданого кредиту. Як забезпечення банк одержує вимогу клієнта до іноземного покупця, однак ризик за кредитом постачальника зазнає в повному обсязі експортер.
Факторинг. Експортер передає фактору (посереднику) вимоги до покупця, що виникають із кредиту постачальника, а фактор бере на себе одержання платежу за ними. При передачі вимог фактору останній виплачує експортеру 80 – 90 % суми вимог, тому що фактор страхується на випадок неплатежу покупця. Коли імпортер оплачує свої зобов’язання відповідно до договору, фактор видає експортеру утриману раніше суму за винятком комісійних у розмірі, що відповідає загальному рівню процентних ставок у країні і ризиковій премії за цією угодою. За допомогою факторингу рефінансуються вимоги, термін платежу за якими не перевищує 360 днів.
Форфетирування у зовнішній торгівлі означає покупку (без регресу у експортера) векселів чи інших вимог, що виникають з товарних постачань, спеціальним кредитним інститутом (форфетером) при наданні достатнього забезпечення. Форфетер не має права висувати якісь претензії до експортера (форфетиста) у випадку неплатежу імпортера. Форфетер бере на себе фактично усі види ризику. Експортер у свою чергу відповідає лише за правові аспекти вимог, тобто за те, щоб була правильно здійснена передача вимог форфетеру і товар, що поставляється, відповідав умовам договору. Продаючи вимогу до імпортера за наданий йому кредитом, постачальник одержує майже готівку, оскільки при покупці вимог їх покупцю приходиться брати на себе і ризик, пов’язаний з політичною кон’юнктурою. До форфетируванння приймаються вимоги до імпортерів не всіх країн. Залежно від кредитоспроможності імпортера термін вимог, що купуються, обмежується 2 – 5 роками, в окремих випадках він може сягати 7 років. Існує мінімальний розмір прийнятих до форфетирування вимог, наприклад від 100 тис. до 5 млн. швейц. фр. Купівля вимог на велику суму здійснюється консорціумом форфетерів.
Для того, щоб експортні вимоги могли бути форфетовані, вони мають відповідати низці умов. Експортна вимога має бути оборотною й безумовною; прийняті до форфетирування векселі мають бути не переказними векселями на імпортера з авалем банку країни покупця, а іншими вимогами з банківською гарантією. Якщо платоспроможність імпортера викликає сумніви, форфетер може вимагати аваль чи гарантію банку третьої країни. За допомогою особливої оцінки на векселі експортер може бути звільнений від відповідальності. Наприклад, на простому векселі ставиться оцінка “без регресу” чи “без зобов’язань”. До переказного векселя може бути доданий спеціальний документ про звільнення експортера від відповідальності.
Форфетирування надає експортеру ряд переваг: збільшення ліквідності (тому що вимога відразу ж оплачується готівкою); звільнення від кредитного ризику, ризиків зміни процентних ставок та валютних курсів; зменшення довгострокових вимог у балансі; підвищення кредитоспроможності; зникає необхідність контролю за погашенням кредиту і за роботою з інкасації платежів.
Ставка по форфетируванню складається на основі ринкового попиту та пропозиції й істотно перевищує звичайні ставки по кредитах, оскільки форфетер бере на себе практично всі ризики. Витрати по форфетируванню складаються в такий спосіб:
– зазвичай імпортер сам оплачує витрати з одержання банківської гарантії чи авалю. У випадку відмови покупця ці витрати змушений брати на себе експортер, оскільки без наявності банківських гарантій він не зможе продати вимогу форфетеру;
– залежно від зовнішньополітичної кон’юнктури і ризику введення заборони на переказ коштів для цієї країни ризикова премія складає від 0,5 до 6,0 % річних;
– витрати на мобилизацию коштів залежать від ставок на євроринку. До них додаються також управлінські витрати в розмірі 0,5 % річних. Якщо вимоги, що купуються, надаються після одержання згоди форфетера на купівлю, він нараховує комісію в 1-1,5% річних (відповідно до різниці в часі між укладанням угоди і наданням документів).
Загальні витрати по форфетированшо розраховуються шляхом дисконтування суми вимог.
Страхування експортних кредитів. У боротьбі за ринки збуту держави стимулюють експорт, зокрема, за допомогою страхування експортних кредитів. У межах цих державних заходів постачальник одержує можливість застрахувати ризик неплатежу імпортера за допомогою державного страхування на 85 – 95% суми вимог. Страхування здійснюється при тісній взаємодії банків та інститутів зі страхування експорту. Банки надають лише кредити, застраховані на випадок неплатежу. Тому для експортерів істотно знижується ризик і значно полегшується рефінансування фірмового кредиту.
Інститути зі страхуванню експортних кредитів страхують такі видрі ризиків: ризик уведення заборони на переказ коштів, включаючи ризик введення мораторію; валютний ризик у певних межах; ризик делькредере (ризик непогашення кредиту), якщо замовник чи боржник є державною установою.
Гарантія видається, як правило, при виконанні таких умов:
– заявник має бути резидентом країни, де здійснюється страхування кредиту;
– товари і послуги мають походити з країни, де здійснюється страхування;
– при одержанні середньострокового кредиту імпортер має здійснити авансовий платіж у розмірі 15 – 20%;
– дія гарантії починається після оплати збору, стягнутого страхувальником.
За кожною короткостроковою угодою встановлюється розмір покриття гарантією страхувальника. У середньому він становить 85 – 90% суми угоди.
Кредит покупцю. Оскільки при наданні кредиту постачальнику продавець має сам вишукати для цього кошти (власні чи позикові, що обтяжує баланс), може трапитися так, що кредит узагалі не буде надано, в результаті чого не здійсниться експортна угода. Тому експортери разом з банками шукають можливості звільнення експортерів від фінансування своїх операцій, що підвищує ефективність використання капіталу і конкурентоздатність експортерів. До таких форм кредитування належить кредит покупцю. Ризики, що виникають при цій формі кредитування, страхуються спеціальними інститутами, як правило, на 100%. Оскільки продавець більше не повинний піклуватися про фінансування і йому доступне страхування більшої суми угоди, експортери особливо зацікавлені в такій формі кредиту.
Відправним пунктом для кредиту покупцю, як і для кредиту постачальнику, є укладання договору про постачання товарів чи про надання послуг покупцю за кордоном. При кредиті покупцю банк, а при великих угодах – банківський консорціум, що знаходяться в країні експортера, надають кредит покупцю для оплати постачань у рамках конкретного договору купівлі – продажу. Пропозиція продавця про надання кредиту покупцю містить і готовність його банку здійснити кредитування.
З правової точки зору мова йде про пропозицію двох договорів – власне договору купівлі – продажу і самостійного договору про кредитування, що укладається між банком експортера і імпортером чи його банком. Вихідним пунктом для кредитування є договір про товарні постачання, У договорі, про кредитування, що укладається, містяться відомості про відносини між банком продавця і покупцем, які стосуються надання і погашення кредиту, а також виплати відсотків. Банк продавця самостійно вирішує питання про надання кредиту і про умови договору про кредитування.
Договір може бути укладено або безпосередньо з покупцем, або з третьою особою, як правило, банком покупця. Покупець оплачує за рахунок наданого йому кредиту постачання товарів і послуги відповідно до договору. Якщо експортер здійснює визначені послуги не цілком або не вчасно, це ніяк не стосується зобов’язань покупця перед банком, що виникають із кредитного договору. Покупець не може висувати претензій до банку через неповне виконання продавцем торгового договору, оскільки в правовому відношенні кредитні зв’язки не залежать від торгового договору. Щоб застрахуватися на цей випадок, банки в кредитний договір включають, як правило, застереження, відповідно до якого позичальник має виконати свої зобов’язання за кредитним договором незалежно від проблем, що виникають між ним і продавцем у ході виконання торгового договору.
Розмір кредиту, установлюваний за згодою банку продавця з покупцем, залежить від вартості контракту. У договорі передбачається авансовий платіж у розмірі 5% продажної ціни при укладанні договору і 10% при здійсненні постачань. Решта 85% виплачується на кредитній основі. Перш ніж банк надасть кредит у розмірі 85% продажної ціни, він зазвичай вимагає підтвердження про виплату 15% експортеру.
Якщо експортер перерве чи зовсім припинить здійснення торгового договору, кредитор не зобов’язаний надати невикористану частину кредиту. Банк не може вимагати й дострокового погашення кредиту.
Оскільки кредит покупцю надається в точній відповідності з конкретним торговим договором, кредит можна використовувати лише на оплату цих постачань. В іншому випадку буде порушене основне зобов’язання позичальника.
У випадку кредиту покупцю банк продавця зазвичай вимагає від покупця, щоб його банк надав гарантії за цим кредитом у формі, що дозволяє дістати кошти від банку покупця при простроченні платежу позичальника. Ця гарантія банку покупця видається зазвичай у вигляді банківської гарантії чи вексельного зобов’язання.
Особлива форма кредитування зовнішньої торгівлі – акцептно-рамбурсний кредит. Акцептно-рамбурсним кредитом є документарний акцептний кредит, наданий експортеру якимось банком при наявності гарантії банку імпортера чи третього банку проти надання визначених документів.
У зовнішній торгівлі продавець часто не задовольняється акцептом покупця і вимагає акцепт відомого банку, що знаходиться у більшості випадків або в країні експортера, або в міжнародному фінансовому центрі, наприклад Нью-Йорку чи Лондоні, особливо якщо оплату передбачено у валюті третьої країни. Акцептно-рамбурсний кредит слід вважати спеціальною формою акцептного кредиту, від звичайної форми якого він відрізняється насамперед тим, що забезпечується документами. На практиці він здійснюється найчастіше разом з товарним акредитивом.
Негативний баланс на поточному рахунку клієнта, що набуває іноді статус кредиту, називається овердрафт (overdraft). Це форма короткострокового кредиту, надання якого здійснюється шляхом списанням коштів з рахунку клієнта банком понад залишок коштів на рахунку.
Для одержання кредиту підприємство – позичальник звертається в комерційний банк з обгрунтованим клопотанням, яке має містити такі дані:
– мета одержання валютного кредиту, його сума і терміни;
– характеристика товару, який було закуплено за кордоном, його вартість, країна, у якій його буде придбано, валюта платежу;
– економічний ефект;
– джерела фінансування планованих заходів і джерела погашення кредиту в іноземній валюті.
До клопотання підприємства – позичальника додаються такі документи:
– гарантійний або заставний лист;
– техніко-економічне обгрунтування, що включає кошторис витрат за кожним кредитованим заходом за рахунок окупності витрат, які кредитуються.
Після надходження в повному обсязі матеріалів, необхідних для відкриття інвалютного кредиту конкретному підприємству – позичальнику, у Зовнішекономбанку розглядається об’єктивна можливість надання такого кредиту і приймається остаточне рішення про його видачу. У випадку ухвалення позитивного рішення про надання кредиту в іноземній валюті між сторонами підписується кредитна угода, яка регулює порядок видачі позички в іноземній валюті, її використання, порядок розрахунків, умови перерахування відсотків і погашення заборгованості підприємством – позичальником.
Терміни укладання контрактів і період розрахунків за ними мають суворо відповідати термінам використання кредитів. Загальна сума закупівель не може перевищувати величину наданої позички. Відсотки за користування валютним кредитом виданим підприємству – позичальнику, нараховуються з моменту фактичного використання отриманих коштів. Облік витрати кредитів в іноземній валюті, які видані підприємствам-позичальникам на відкриття акредитивів і оплату імпортних товарів, ведеться на окремих позичкових рахунка
Контрольні запитання
1. Які організації належать до Міжнародних фінансових інститутів, у чому їхні основні цілі і функції?
2. За якими ознаками класифікуються валютні курси?
3. Які фактори впливають на величину валютного курсу?
4. Як здійснюється регулювання величини валютного курсу?
5. Як впливає зміна валютного курсу на зовнішньоекономічні відносини?
6. За якими ознаками можна класифікувати валютні ринки?
7. Які види валютних операцій існують?
8. Які функції виконує міжнародний кредит?
9. Які основні види кредитів? У чому їхні особливості?
