Культурологічний словник
КУПАЛЬСЬКА СИМВОЛІКА – символіка, що стосується одного з найпоетичніших свят праукраїнців Івана Купала, що відбувалося в ніч з 23 на 24 червня (7 липня). Як відомо, Іванів день припадав на час літнього сонцестояння, присвячувався Сонцю, Купалу (Купайлу) – богу родючості, врожайного літа, лікарських рослин, кохання. Купальські обряди та ритуали мали глибокий символічний зміст, пов’язувалися з міфологією, практичними потребами праукраїнців. Основою цих обрядовій були елементарні асоціації та імітативна магія.
24 червня (за старим стилем) сонце досягало зеніту своїх можливостей, і злі сили (відьми, чарівники), за народними віруваннями, ставали особливо небезпечними у цей день. Тому на Івана Купала переважали обряди очисного характеру. Стрибання через вогонь, купання у воді, “замаювання” зеленню хат символізувало очищення від впливу злих сил. “Чільне місце в купальській обрядовості посідала ідея плодючості. Вона виражалася в асоціативних зв’язках між родючістю природи і жіночою фертильністю: чітко простежується прерогатива дівчат і жінок в обрядових діях (розпалювання купальського вогню, виконання пісень, вінкоплетіння,
прикрашення купальського деревця, збирання ягід, зілля” (Климець Ю., Купальська обрядовість на Україні. – 120 с.). купальського вогню, узяти від нього вдосталь життєвої енергії, запліднюючої сили” (Ю. Климець). Купальське деревце виступало символом запліднюючої й родючої сили.
