Левіафан
Політологічний словник
Левіафан – класична праця Томаса Гоббса (1588 – 1679), що відіграла важливу роль у розвитку філософської та політичної думки у Європі в ХVII-ХІХ ст. (у біблійній міфології “Левіафан” – величезне морське чудище). У книзі, що вийшла друком у Лондоні в 1651 р. англійською мовою, викладено основні принципи філософії Гоббса і його вчення про державу, проблеми її походження та соціальну сутність. У праці висвітлено питання природи влади, взаємин громадян з правителями, принципи політичного і суспільного життя, соціальної
Твір має чотири частини. У першій – “Про людину” викладається вчення про людину, яка є об’єктом Левіафану, розглядається психологічна теорія утворення і розвитку людського знання, акцентується увага на тлумаченні пристрастей, звичаїв і релігійних вірувань людей. У другій – “Про державу” розкривається процес утворення суспільства й визначальна роль і місце в цьому процесі держави. Аналізуються роль, функції та завдання держави, форми державного правління. Гоббс показує суспільство, державу як організм, що має різні органи, які, як і органи людини, функціонують
Зміст “Левіафану” визначає гоббсівська версія договірної держави, згідно з якою держава виникає внаслідок добровільної угоди людей щодо утворення соціального інституту, який має бути гарантом “спільного блага”, приборкувачем ворожнечі, механізмом забезпечення “самозбереження громадян”. Гоббс вважав, що поведінка людини є проявом войовничих, егоїстичних, природжених схильностей, прагнень володіти благами і владою. На його думку, “природжена жадоба” і неможливість її задовольнити породжує ситуацію “війни всіх проти всіх”, зумовлює агресивну активність і перманентну суспільну нестабільність. Бажання позбутися страху за своє життя, розв’язати конфлікт інстинктів самозбереження і егоїстичних пристрастей змушує людей переходити від “природного стану” до суспільного життя. Тим самим відбувається акт самовідчуження людини від власної природної сутності, делегування свободи громадян штучному і раціональному утворенню – державі.
Теорія держави Гоббса грунтується на теорії права та моралі. Основи держави полягають в розумному прагненні до самозбереження та безпеки. Немає на землі влади, вищої від державної, і немає нікого, хто б міг притягнути цю владу до відповідальності за її дії, бо з моменту утворення держава володіє всіма без винятку правами всіх людей, що входять до неї. “Єдине право на землі є державний закон, а державний закон ніщо інше, як виражена зовнішнім чином воля державної влади”. Мета держави – скасувати природний стан людини, коли “людина для людини вовк”, і утвердити порядок, за яким “людина людині – Бог”, тобто коли людям забезпечена безпека.
Для того щоб зберегти такий стан безпеки, державна влада має керуватися певними правилами. Перше правило – “меч справедливості”, тобто право карати порушників закону; друге – “меч війни”, право оголошення війни і укладення миру; третє – право суду, який би здійснював принцип справедливості; четверте – право встановлювати закони про власність, які б визначали, що кому належить; п’яте – право встановлювати підлеглі органи; шосте – забороняти шкідливі вчення, що ведуть до порушення миру. Всі інші правила можуть бути логічно виведені із згаданих.
Заперечуючи принцип поділу влади, Т. Гоббс наполягає на її єдності в усіх функціях, проголошує не підзвітність правителя громадянам, зобов’язання підлеглих визнавати себе відповідальними за будь-які дії влади. Єдність держави, суспільства, народу – центральна ідея “Левіафану”. Вона не тільки унеможливлює принцип народного суверенітету, а й рішуче його заперечує. За Гоббсом держава – “Левіафан” – цей “смертний бог” – поширює свої дії на всі сфери людського буття.
“Левіафан” – не тільки грунтовний політологічний трактат, а й помітний соціально-філософський, соціально-психологічний і етичний твір. Він містить глибокі роздуми про роль економічних факторів у суспільному житті, в ньому започаткована теорія трудової вартості, дається характеристика суспільної ролі грошей тощо. Особливої уваги варті погляди Т. Гоббса на соціальні функції держави, піклування про непрацездатних і знедолених членів суспільства. Сформульовані Гоббсом 19 “природних законів” (правил людського співжиття, суспільних регуляторів – нормативів) стали надбанням теорії соціальної культури. “Золоте правило” загальнолюдського максиму, за Гоббсом, – “не робити іншому того, чого ти не бажав би, щоб було зроблено стосовно тебе”. Проте, перетворюючи моральні (природні) закони на громадянські, Т. Гоббс ототожнює мораль з політикою, підпорядковуючи її завданню державної доцільності. Тому образ держави “Левіафан” став загальним для характеристики антигуманних, тоталітарних режимів.
Гоббс Г. Сочинения. В 2 т. – М., 1989; Антология мировой политической мысли: В 5 т. – М., 1997; История политических и правовых учений / Под ред. В. С. Нерсесянца. – М., 1996; Філософія політики: Короткий енциклопедичний словник / Авт.-упоряд.: Андрущенко В. П. та ін. – К., 2002; Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К., 1997; Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С. С. Аверинцев, Э. А. Араб-Оглы, Л. Ф. Ильичев и др. – 2-е изд. – М” 1989.
Г. Калінічево
