Лібералізація у зовнішньоторговій політиці – поступова відміна встановлених західними державами кількісних обмежень у зовнішній торгівлі. Широке використання демпінгу під час кризи 1929-1933 рр. знизило ефективність митних тарифів у захисті внутрішнього ринку, що зумовило контингування зовнішньої торгівлі, посилення ролі ліцензійної системи в обмеженні імпорту іноземних товарів і послуг. Після другої світової війни у зовнішній торгівлі широко застосовувалися кількісні обмеження. У країнах Західної Європи було заборонено експорт сировини
і матеріалів, різко обмежено імпорт готової продукції. Але після відновлення зруйнованого під час війни економічного потенціалу ОЕСР прийняла ” кодекс лібералізації”, згідно з яким учасники цієї міжнародної економічної організації взяли на себе зобов’язання поступово лібералізувати більшу частину експортно-імпортних операцій. На початку 50-х років країни – учасниці ОЕСР ліквідували кількісні обмеження у взаємній торгівлі на 50%. Особливо інтенсивно були усунені кількісні обмеження у зовнішній торгівлі промисловими товарами в другій половині 50-х та в 60-х роках. Так, імпорт готових виробів і напівфабрикатів
Великобританії, Швейцарії, Норвегії був лібералізований приблизно на 98%. Але імпорт сільськогосподарської продукції і сировини був лібералізований значно менше: кількісні обмеження цієї групи товарів залишились великими. Обмеження у взаємній зовнішній торгівлі були відмінені лише у межах ОЕСР, ЄАСТ, ЄЕС. Важливу роль у здійсненні Л. у з. п. відіграє ГАТТ. Однак на початку 90-х р. приблизно 25% світової торгівлі стримується тарифними бар’єрами цієї організації. Участі України у світовій зовнішній торгівлі перешкоджає низька конкурентоспроможність її експортної продукції, переважання товарообмінних (бартерних) операцій, паливно-сировинний характер експортного виробництва та інші фактори.
