ЛИШАЙНИКИ
Розділ 3. ГРИБИ ТА ЛИШАЙНИКИ
Тема 2. ЛИШАЙНИКИ
§ 51. ЛИШАЙНИКИ
Відомий учений К. А. Тимірязєв наприкінці XIX століття назвав лишайники “рослинами-сфінксами”, що у перекладі з грецької мови означає “чудовисько, символ загадковості”. І це тому, що лишайник відрізняється від інших організмів своєю будовою, а саме поєднанням в одному тілі двох організмів – гриба і водорості. Внаслідок цього лишайники мають своєрідну форму та колір слані, живлення, ріст, розмноження.
Мал. 105. Типи слані лишайників:
Будова. Подвійна природа лишайників була з’ясована вченими лише в другій половині XIX століття, хоча людству вони відомі ще з давніх часів. Дивовижною у лишайниках є будова тіла. Вони не мають кореня, стебла й листків, їх тіло зветься сланню і складається з гіфів гриба й клітин водорості. Щільно переплетені гіфи утворюють верхній і нижній кірковий шари. Між ними розміщені одноклітинні зелені водорості, зрідка – синьо-зелені (ціанобактерії). Органами прикріплення у лишайників є ризоїди (пучки гіфів гриба).
Забарвлення лишайників
За формою слані лишайники різноманітні: листуваті, накипні (кіркові) і кущисті.
Листуваті лишайники мають вигляд пластинок із лопатями по краях. Вони різні за розмірами та забарвленням. Найчастіше на корі листяних дерев зустрічаються види з родів пармелія, фісція, ксанторія.
Накипні (кіркові) лишайники мають зернисту, порожнисту, бородавчасту, горбчасту, дрібнолопатеву слань у вигляді плям, які щільно з’єднані з основою, на якій розвиваються. Накипні лишайники є найчисельнішою (80 % усіх лишайників) та найпоширенішою групою, особливо на каменях та корі дерев (мал. 106 ).
Мал. 106. Лишайники: 1- фісція зірчаста; 2 – різні види
Кущисті лишайники – дуже різноманітні (мал. 105, 1). Ті, що оселяються на корі дерев, мають звисаючу розгалужену лопатеву (евернія) або циліндричну слань (уснея, відома під назвою “бородач”). Лишайники, що ростуть на грунті (представники роду кладонія), зустрічаються у вигляді вертикальних виростів (вилчастих, шиловидних, келихоподібних тощо). Слань кущистих лишайників буває різних розмірів – від декількох міліметрів до десятків сантиметрів.
Поширення. Чи звертали ви увагу на лишайники? їх можна побачити на корі дерев (епіфіти), де вони утворюють різноколірні плями, на піщаному грунті соснових лісів у вигляді ковдри, часто, разом із мохами, на камінні. Лишайники невибагливі і характеризуються високою стійкістю до чинників навколишнього середовища. Тому вони першими з’являються в умовах і місцях, які не придатні для зростання більш складних за будовою організмів. Ученими виявлено понад 20 тисяч видів лишайників, які поширені в різних природних зонах: тундрі, хвойних та мішаних лісах, у степу, а також на штучних спорудах (дахах, стінах будівель, мостах).
Життєдіяльність. Основним способом розмноження лишайників є вегетативне розмноження за допомогою скупчення клітин водоростей, оточених гіфами гриба, які формуються всередині слані лишайника. Потрапивши у сприятливі умови навколишнього середовища, вони дають початок новим особинам лишайника.
Довгий час вважали, що взаємодія грибів та водоростей в організмі лишайника має лише взаємовигідний характер – гриб постачає воду, забезпечує мінеральне живлення та дихання, а водорості відповідають за фотосинтез і органічне живлення. Насправді ж, взаємозв’язки між грибами і водоростями досить складні. Гриби в тілі лишайника використовують синтезовані водоростями органічні речовини (як паразити), а також відмерлі частини їх тіла (сапротрофи). Наслідком такого специфічного обміну речовин є повільний ріст (0,025-8 мм за рік) і довга тривалість життя – 50-4 500 років. У результаті взаємодії між грибом і водорістю в тілі лишайника утворюються лишайникові кислоти.
Значення у природі та житті людини. Лишайники – піонери рослинності. Вони першими заселяють неродючі місця, відіграють велику роль у руйнуванні гірських порід і первинному грунтоутворенні. Наприклад, на піщаних грунтах першою стадією заселення є лишайникова.
Лишайники поширені в різних природних зонах (від Крайньої Півночі до тропіків), є важливим компонентом лісових екосистем. Найбільшу біомасу лишайники утворюють у тундрі, де переважають у рослинному покриві і є цінною кормовою базою для оленів (ягель – сукупність кущистих лишайників).
Лишайники відрізняються від інших рослин дивовижною стійкістю до впливу чи змін умов середовища існування. Вони витримують різні ступені освітленості, вологості, значні періоди посухи, різкі коливання температур, великі дози радіації. Але дія антропогенного фактора (насамперед, забруднення повітря) виявилася згубною для багатьох видів лишайників. Найбільш чутливими до забруднення повітря оксидами сірки, азоту виявилися кущисті епіфітні лишайники (уснея, евернія). Встановлено, що окремі види листуватих (ксанторія настінна, пармелія борозенчаста) та накипних лишайників є стійкими до забруднень. Ці властивості лишайників використовують для оцінки стану повітря у містах.
Лишайники мають застосування і в окремих галузях виробництва. Так, лишайники з роду евернія здавна використовують у парфумерії для отримання ароматичних речовин і фіксаторів запахів. Деякі види арктичних лишайників містять вітамін С, мають цінні лікувальні властивості і використовуються у фармакології для одержання антибіотиків (алекторія, цетрарія, кладонія, пармелія, уснея, тощо). Кущистий лишайник цетрарія ісландська, який масово зростає в тундрі, використовується як лікарська сировина у медицині, а на півночі – для виготовлення борошна і випікання “ескімоського хліба”.
В Україні відомо понад 1 000 видів лишайників, з яких найбільше різноманіття характерне для Карпат та Криму. 27 видів лишайників є рідкісними і занесені у Червону книгу України (наприклад, цетрарія степова, лобарія легенева).
Лишайники – давні за походженням організми, тіло яких має своєрідну внутрішню будову (складається з гіфів гриба та клітин водорості) і форму слані (накипні, листуваті, кущисті), що визначає особливості росту, живлення, розмноження, поширення.
