Льюїс (Lewis) Артур Вільям (1915-1991) – англійський економіст, лауреат Нобелівської премії “за новаторські дослідження економічного розвитку, передусім ті, які стосуються країн, що розвиваються”. В “Теорії економічного зростання” (1955) Л. доводив, що досвід розвинених держав не обов’язково дасть позитивний результат у країнах, що розвиваються, і тому не повинен автоматично запозичуватися ними. З цією метою він обгрунтував модель “дуальної економіки” слаборозвиненої країни, розмежував традиційний (здебільшого аграрний) і сучасний
промисловий сектори (де переважав капіталізм) і вважав цей напрям перспективним. Водночас він виступав за фінансування промислових капіталовкладень та інвестицій у народну освіту як вклад у зростання “людського капіталу”. Згодом Л. дійшов висновку про пріоритет “людського капіталу”, до якого відносить здобуті знання, навики, енергію, що можуть бути використані у виробництві товарів і послуг. Такі дослідження велись американським економістом Т. Шульцемдому Л. була присуджена Нобелівська премія разом з цим ученим. В основу моделі дуальної двосекторної економіки Л. поклав існування необмеженої пропозиції
робочої сили в країнах, де густота населення висока, капітал дефіцитний, а природні ресурси обмежені (Індія, Пакистан, Бангладеш, Єгипет та ін.). Тому ціною праці є заробітна плата на рівні прожиткового мінімуму. Перехід надлишкових трудових ресурсів у промисловий сектор, який не потребує значних витрат капіталу і складної технології, забезпечує його дешевою робочою силою і водночас зменшить відносну перенаселеність села, що позитивно впливає на зростання продуктивності праці в сільському господарстві, а відтак підвищує ефективність економічної системи загалом. Тезу Л. про існування значного прихованого безробіття в сільському господарстві країн, що розвиваються, критикували Т. Шульц та інші західні економісти, оскільки вона не враховує сезонності сільського господарства.
