М’ЯТА ПЕРЦЕВА – ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
ОЛІЙНІ Й ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
6.2. ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
6.2.3. М’ЯТА ПЕРЦЕВА
ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. М’яту перцеву в Європі почали вирощувати близько 300 років тому. Вона є важливою ефіроолійною культурою. Найбільше м’яти вирощують на території колишнього СРСР і в США. Значні посівні площі м’яти в Японії, Італії, Румунії, Китаї. Великій Британії, Франції, Польщі. Серед ефіроолійних культур в Україні м’ята за посівною площею посідає друге місце після коріандру. Основними районами вирощування м’яти є Київська, Сумська, Черкаська,
З листя м’яти добувають ефірну олію, яку використовують у медицині, парфумерії, косметиці, кондитерському виробництві, для виготовлення лікерів тощо. В Україні створено спеціалізовані господарства, в яких зосереджено виробництво сировини
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ. М’ята перцева (Mentha piperita L.) належить до родини Губоцвітих. Це багаторічна, кореневищна, трав’яниста рослина заввишки 50-80 см.
Коренева система розгалужена, глибоко проникає в грунт (до 80 см), має підземні та надземні пагони, що розгалужуються. З вузлів пагонів виростають нові зелені стебла. Завдяки сильному розвитку кореневої системи, високій здатності засвоювати з грунту поживні речовини м’ята утворює багато зеленої маси і швидко відростає після збирання врожаю.
Стебло пряме, чотиригранне, гіллясте, сильно облиствлене, вкрите волосками. Листки видовжені, яйцеподібні. На нижньому боці листків розміщені залози, в яких нагромаджується ефірна олія. Частина залоз розміщується на молодих стеблах. Основним компонентом ефірної олії є ментол.
Квітки м’яти дрібні, фіолетові або рожеві. Цвіте м’ята рясно, проте майже не утворює насіння і тому розмножується лише вегетативно з підземних пагонів – кореневищ і живців. Живцями (розсадою) можна розмножувати її у парниках.
М’ята починає вегетацію за температури 2-З °С. Приморозки до мінус 8 °С навесні переносить добре. Чутлива до посухи, потребує багато грунтової вологи. У безсніжні та суворі зими часто вимерзає. Вегетаційний період м’яти триває 120-130 діб. Це рослина довгого дня. Сильне освітлення сповільнює ріст рослин і зменшує вміст олії. Найпридатніші для вирощування м’яти родючі чорноземи, достатньо забезпечені вологою. Високі врожаї м’яти вирощують на осушених торфових, наносних грунтах річкових долин, якщо вони не заболочені.
СОРТИ. В Україні вирощують багато місцевих сортів перцевої м’яти. Серед культурної м’яти найпоширеніші Прилуцька 6, Медичка, Краснодарська 2, Малахітова, Заграва, Лікарська 1, Лубенчанка та ін.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ. М’яту висівають після просапних, овочевих культур і бобових трав, а також після озимих по удобрених парах. Часто її розміщують у спеціальних сівозмінах на низинних родючих грунтах. Восени після збирання попередника по вегетуючих бур’янах вносять глісол 36% в. р. (8-10 л/га). На одному місці м’яту можна вирощувати протягом двох-трьох років. Залежно від попередників і типу грунту під неї вносять органічні й мінеральні добрива. Після стерньових попередників під м’яту вносять 30- 40 т/га гною або повне мінеральне добриво (N90-120P90-120K90-120). На окультурених торфовищах використовують лише калійні або калійні та фосфорні добрива. Після просапних культур на мінеральних грунтах вносять тільки мінеральні добрива (40-60 кг/га діючої речовини) в легкозасвоюваній формі. Ефективне також внесення розбавленої гноївки. Восени після закінчення вегетації на плантації доцільно рівномірно розкидати компост (20-30 т/га), змішаний з фосфоритним борошном, що запобігає вимерзанню м’яти. На другий рік перед початком вегетації вносять мінеральні добрива. Внесення органічних і мінеральних добрив забезпечує приріст урожаю листя на 2-4 ц/га.
Восени під м’яту проводять оранку на глибину 25-30 см. Після зернових попередньо лущать стерню. Напровесні площу боронують і культивують з наступним боронуванням. Садять м’яту впродовж весни, але доцільніше висаджувати її ранньою весною.
М’яту зазвичай розмножують кореневищами, іноді розсадою. Норма висаджування кореневищ близько 20 ц/га. Спочатку тракторними підгортачами нарізують борозенки завглибшки 8-10 см з міжряддями 60-70 см. Живці завдовжки 10-12 см укладають на дно борозенок, притискують їх міжряддям 45 см і нормою висіву 12-15 кг/га. Глибина загортання насіння – 2-3 см.
Збирають аніс роздільним способом під час достигання плодів на головних зонтиках. Висушене до вологості 11-12% насіння зберігають у сухих приміщеннях.
