МАСКУЛІЗМИ, Іменники спільного роду – ІМЕННИКИ СЕМАНТИКО-ГРАМАТИЧНОГО РОДУ
ІМЕННИК
ІМЕННИКИ СЕМАНТИКО-ГРАМАТИЧНОГО РОДУ
Іменники спільного роду
МАСКУЛІЗМИ
Маскулізми, які дослідники називають словами “спільної статі, двородовими лексемами, у східнослов’янському мовознавстві відносять до іменників “спільного” роду, тому що розмежування статі не закладене в форму слова; з цим терміном пов’язане вживання назв соціально-активних осіб чоловічої статі для позначення осіб жіночої статі. Назва “маскулізм” походить від лат. masculinus – чоловічий і зумовлена тим, що іменники мають форму,
Семантична переорієнтація на особи жіночої статі при збереженні зовнішньої, ідентичної, граматичної форми вплинула на структуру родової парадигми, зокрема на інтенсивність формування парних протиставлень і конкретизацію їх компонентів. Специфіку сформованих бінарних протиставлень становлять привативні відношення, ознакою яких є сильний, маркований член і його формально-граматичний корелят, позбавлений поза контекстом ознак грамеми жіночого роду, напр.: лікар (чол. р.) – лікар Тернова Павлина Василівна (жін. р.), депутат запропонував (чол. р.) – депутат запропонувала (жін. р.). Відтворення синтаксичними засобами граматичного значення протилежної статі фіксує тенденцію мови до симетрії форми і змісту, оскільки структура компонентів привативної опозиції вказує на асиметрію граматичної семантики (грамеми чол. і грамеми жін. роду) і словоформи, яка є її виразником.
Розрізнення грамем у межах однієї лексеми є нереальним. На морфологічному рівні іменники-маскулізми з тотожною формою вираження родової віднесеності кваліфікуються граматичними омонімами. У жодній словоформі, за твердженням О. І. Смирницького, не можуть поєднуватися дві категоріальні форми однієї й тієї ж категорії: не може бути одночасно двох відмінків, двох чисел і т. ін. Наявність омонімічних форм проектується семантичною функцією маскулізмів – позначати особу – діяча, родостатева диференціація якої не передбачена: іменники позначали особу взагалі, без вказівки на стать. Особливість змісту іменників, маркованих граматичним чоловічим родом, полягає в їх семантичній співвіднесеності з двома денотатами навколишньої дійсності, здатності цих мовних знаків відтворювати в мові тотожні за суспільним призначенням різні реальні об’єкти. Граматична омонімія виникла внаслідок збігу однакових функцій слів, які грунтуються на однотипних характеристиках позначуваних ними реалій.
У категорії іменника виділення маскулізмів в окрему групу морфологічних одиниць зумовлене тією роллю, яку вони виконують: називають не конкретну, а узагальнену особу, здійснюючи цей процес одночасно з професійною номінацією. Відтворюючи в контексті сему узагальненої особи, вони не виявляють однаковою мірою цієї функції, а демонструють поступовий перехід від часткового до повного підпорядкування окремих явищ загальному принципові, тому генералізація (узагальнення) у маскулізмах має три ступені і залежить від синтаксичної ролі, яку вони виконують у реченні. Генералізація першого ступеня передбачає ситуацію, де діє не особа взагалі, а конкретний індивід. Особа, названа іменником “спільного” роду є суб’єктом або об’єктом дії, а словоформа, яка відтворює в реченні сему суб’єкта або об’єкта, перебуває на позиції підмета або додатка (прислівного члена). Номінуючи конкретний індивід, іменник-маскулізм виділяє його з класу подібних йому і зазнає розрізнення за родами у складі синтаксичних конструкцій з дієсловом-присудком, напр.: “Вчора на Україну з робочим візитом прибула міністр закордонних справ Канади…” (з газ.); “Із властивою їй м’якістю професор сказала…” (з газ.); “У дискусії за круглим столом взяла участь кандидат філологічних наук Ольга Андріївна Коломієць…” (журн.); “Уроки з народознавства вела етнограф В. Т. Чайковська” (журн.). Вираження грамеми роду за допомогою синтаксичних засобів стало ознакою структури мови і закріпилося граматичною моделлю “іменник + дієслово”, передане формою минулого часу. Засобом вияву родової віднесеності є власні назви, займенники. їхня присутність компенсує потребу в розрізненні грамем роду тоді, коли присудок виражений дієсловом теперішнього або майбутнього часу, напр.: “…іде апробація вітуриду… під керівництвом професора А. Ф. Романової” (з газ.); “Пояснення дає директор заводу… сам за спеціальністю інженер – машинобудівник” (А. Носенко).
Незмінювані іменники у функції узагальненої особи простежуються на першому ступені генералізації, коли здійснена номінація особи як конкретного індивіда, напр.: Маринка-конферансье оголошувала номер за номером” (з газ.); “Вайлуватий конферансьє неквапом з’явився з-за лаштунків” (І. Вільде). Маркером для розрізнення найменувань жіночої статі служать дієслова, власні назви, займенники, зрідка прикметники. Відсутній зв’язок з відмінковими формами утверджує синтаксичний спосіб мовного відтворення родових грамем, що вносить у структуру мовних знаків риси аналітизму.
На другому ступені генералізації іменник-маскулізм, замість функції виділення особи – діяча з ряду подібних йому, стає назвою-характеристикою, у його реченнєвому вжитку з’являється відтінок оцінності, зумовлений переходом маскулізма з позиції підмета або додатка на позицію присудка, напр.: “Тамара Севернюк – лауреат премії ім. Кузьми Голкіна” (з газ.); “Доктор медичних наук А. Ф. Романова – провідний гематолог, один з небагатьох визначних спеціалістів із захворювань крові” (з газ.). Додатково сему оцінності у назвах-характеристиках формує прикладка, виражена маскулізмом, напр.: “Якщо понад 15 % службовців потерпає в приміщенні від захворювань, треба вживати заходів, радить Як Столвік, епідеміолог…” (з газ.).
Характеризуючу роль виконують сполучення маскулізма і власної назви, напр.: “Моя колега Тамара Севернюк – така ж, як це життя…” (з газ.).
Маскулізм третього ступеня узагальнення позначає типового представника відповідної категорії осіб, який поєднує в собі її характерні особливості, формуючи у вислові поняття множинності. У синтаксичній структурі речення йому належить роль підмета або додатка (прислівного члена), зрідка – неузгодженого означення. Можливі при ньому допоміжні слова – атрибути подають додаткову інформацію до повідомлюваного, але граматичної функції не виконують, “розщеплення” ними форми іменника “спільного” роду не відбувається, напр.: “Учений агроном-еколог вирішуватиме три групи питань: охорона грунтів, охорона рослин, вирощування екологічно чистої продукції…” (Вісник АН України); “Лікар, адвокат, інженер може винайти в глибинах життя, у тайниках природи ще одну якусь невідому тайну” (Г. Хоткевич); “Не так давно лікар – терапевт мав широку сферу діяльності й не обмежувався лікуванням конкретної патології” (жури.); “Участь у спортивній діяльності лікаря – психолога, психогігієніста настільки очевидна, що потрібно подбати про їх підготовку” (журн.); “Агронома називають технологом поля” (журн.); “На підприємствах існує посада інженера з техніки безпеки” (з газ.).
В окремих випадках вказівка на стать може виражатися лексемою, що нейтралізує родову ознаку маскулізма, залишаючи за ним тільки функцію назви особи за видом діяльності, напр.: “Дівчина – інженер господарським оком оглянула нескладне майно вишки” (М. Трублаїні); “Не можна не згадати, що в нашій музиці працює талановита жінка – композитор…” (з газ.). Використання лексем у ролі виразників граматичного значення роду свідчить про граматикалізацію лексичних одиниць.
