Методи оцінки ризику на фінансовому ринку
Фінансовий ринок
ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ
4 ТЕМА
ОЦІНКА РИЗИКУ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ
4.2. Методи оцінки ризику на фінансовому ринку
Основним в оцінюванні ризику є обчислення певних часових характеристик і, в кінцевому підсумку, кількісна оцінка ризику.
Фінансовий ризик, як і будь-який ризик, має математично виражену ймовірність настання втрат, що спирається на статистичні дані і може бути розрахована з досить високою точністю. Щоб кількісно визначити величину фінансового ризику, необхідно знати всі можливі
У статистичному аналізі величина (або рівень) ризику виміряється середнім очікуваним значенням (дисперсією) і коливанням.
Дисперсія при цьому вимірює можливий середній результат і являє собою середньозважену величину з квадратів відхилень фінансових результатів ризикованих вкладень від середніх очікуваних:
Де о2 – дисперсія;
Х – очікуване значення для кожного випадку вкладення фінансових ресурсів;
Х – середнє очікуване значення;
N –
Середнє очікуване значення – це значення величини події, що пов’язано з невизначеністю ситуації. Середнє очікуване значення визначає результат, що очікується в середньому.
Для остаточного ухвалення рішення необхідно визначити міру мінливості можливого результату. Мінливість можливого результату – це ступінь відхилення очікуваного значення від середньої величини. Для цього розраховують середнє квадратичне відхилення:
Варіація показує міру або ступінь відхилення від фактичної середньої величини. Він являє собою відношення середнього квадратичного відхилення до середнього арифметичного і показує ступінь відхилення отриманих значень. За допомогою коефіцієнта варіації існує можливість порівнювати навіть мінливість ознак, виражених у різних одиницях виміру. Коефіцієнт варіації обчислюється:
Де V – коефіцієнт варіації;
O – середнє квадратичне відхилення;
X – середнє очікуване значення.
Чим вище цей коефіцієнт варіації, тим більше коливання. У сучасних умовах розрахунок імовірності фінансових ризиків на основі дисперсії, коефіцієнту варіації і середніх величин як параметрів статистичного аналізу є основним методом оцінки фінансових ризиків підприємства.
За допомогою статистичного методу оцінки ризику, тобто на основі розрахунку дисперсії, стандартного відхилення і коефіцієнта варіації, можна оцінити ризик не лише певної угоди, але і підприємницької діяльності в цілому за деякий відрізок часу.
Перевагою даного методу є нескладність математичних розрахунків, а недоліком – необхідність мати велику кількість вихідних даних.
Застосовуються й інші аналітичні методи оцінки фінансового ризику.
Найбільш перспективним є факторний аналіз фінансових ризиків.
Наприклад, інвестиційний ризик оцінюють за наявністю перспектив розвитку об’єкта інвестицій, рівню конкуренції, кількістю укладених договорів і отриманих заяв. Далі розраховують коефіцієнти ділової активності, фінансової стійкості, визначають імовірність настання банкрутства. Аналіз цих показників дозволяє оцінити фінансову стійкість фірми, яка, у свою чергу, є критерієм оцінки ризику. Залежність між фінансовою стійкістю підприємства і ризиком прямо пропорційна: як тільки підприємство стає фінансово нестійким – виникає ризик банкрутства.
Останнім часом активно використовується метод експертних оцінок. Він реалізується шляхом обробки висновків досвідчених спеціалістів. Бажано, щоб експерти супроводжували свої оцінки розрахунками ймовірності виникнення різних втрат. Кожному експертові, що працює окремо, надається перелік можливих ризиків і пропонується їх оцінити. Потім оцінки експертів піддаються аналізу на їхню суперечливість тобто вони повинні задовольняти наступному правилу: максимально припустима різниця між оцінками двох експертів за будь-яким видом ризику не повинна перевищувати 50 %, що дозволяє усунути неприпустимі розходження в оцінках експертами ймовірності реалізації окремого ризику.
Різновидом експертного методу є метод Дельфи. Він характеризується анонімністю й керованим зворотним зв’язком. Анонімність членів комісії забезпечується шляхом позбавлення їх можливості спілкуватися між собою, що не дає їм можливості спільно обговорювати відповіді на поставлені запитання. Ціль такого підходу – уникнути “пасток” групового ухвалення рішення і домінування думки лідера. Після обробки всіх оцінок через керований зворотний зв’язок узагальнений результат повідомляється кожному члену комісії. Основна ціль цього – дозволити експертам ознайомитися з оцінками інших членів комісії, не піддаючись тиску через усвідомлення, хто конкретно дав ту або іншу оцінку. Після цього оцінка може бути зроблена знову.
При експертній оцінці ризику велику увагу варто приділяти підбору експертів, тому що саме від правильності їхніх оцінок залежить яке рішення буде прийнято.
Одним з методів оцінки фінансових ризиків є економіко – математичне моделювання. Даний метод припускає графічну побудову варіантів рішень, які можуть бути прийняті. Головне в ньому – правильний вибір моделі, виходячи з конкретної ситуації. Досить перспективною є імітаційне моделювання фінансового ризику підприємства. Майже кожне підприємство має можливість змоделювати свій фінансовий ризик. При економіко – математичному моделюванні вибір критеріїв (цільової функції) і факторів (системи обмежень) пов’язаний зі стратегічною метою емітента чи інвестора.
Досить перспективним є метод соціально-економічного експерименту, що передбачає проведення окремих експериментів по типових фінансових ситуаціях. До недоліків методу можна віднести не типовість багатьох фінансових ситуацій, що ускладнює поширення висновків, отриманих у цих експериментах, на конкретні випадки фінансового життя підприємства.
На практиці при оцінці фінансового ризику широко застосовується метод аналогій. Метод аналогії використовується в тому випадку, якщо інші методи оцінки ризику неприйнятні. Фахівці, фінансові менеджери на підставі наукових публікацій або практичного досвіду інших підприємств оцінюють імовірність настання визначених подій, одержання бажаного фінансового результату, ступінь фінансового ризику.
На основі методу аналогій будується фінансова стратегія і тактика багатьох підприємств. Однак необхідно враховувати, що кожне підприємство має велику кількість властивих тільки йому особливостей кадрового, сировинного, галузевого характеру.
