Методологія економічної теорії
Методологія економічної теорії – наука (вчення) про метод і шляхи досягнення істини (втіленої у науковій теорії, ідеях та ін.), основою якої є система найбільш загальних принципів, методів і способів пізнання економічних систем. М. е. т. синтезує специфічні методи та способи пізнання майже з 50 економічних дисциплін, є їх базою. Два найважливіші елементи М. е. т. – діалектика (діалектичний метод дослідження) та логіка. Основу цих дисциплін заклали давньогрецькі філософи Сократ, Платон і Арістотель. Сократ вважав, що пізнання істини досягається
рією та політичною економією, яка випливає зі структури економічної системи, економічні категорії поділяються на техніко-економічні, організаційно-економічні та відносини економічної власності (див. Структура економічних категорій). Залежно від цієї структури в межах однієї економічної системи виділяють різні види економічних законів, кожний з яких групує навколо себе певну кількість економічних категорій. Методологія дослідження різних форм розвитку зв’язків у межах економічних законів і категорій неоднакова. Такий підхід не узгоджується з принципами побудови теоретичної економіки Л. Вальрасом, в якій відображаються універсальні закономірності економічного розвитку. Ці закономірності можуть бути певною мірою властиві лише розвитку технологічного способу виробництва, процесу взаємодії людини з природою. Щодо інших елементів економічної системи, передусім відносин економічної власності, то властиві їм економічні закони пов’язані з інтересами різних соціальних верств і груп, окремих країн і регіонів світового господарства. Стосовно конкретної країни залежно від ступеня охоплюваності в окремій категорії інтересів різної кількості населення посилюється об’єктивізм в оцінці окремих економічних явищ і процесів. Внаслідок цього при вираженні інтересів лише окремого класу домінує класовий підхід, інтересів окремого прошарку – здебільшого груповий або партійний підхід (якщо партія нечисленна), інтересів народу – демократичний підхід (від слова “демос” – народ), усього населення країни – загальнонаціональний підхід, інтересів декількох країн або економічних угруповань – регіональний (якщо обстоюються інтереси окремого регіону всередині країни – внутрірегіональний), усього людства – загально-цивілізаційний, або планетарний (такими с оцінка глобальних проблем людства). Найбільш об’єктивною є оцінка інтересів усього людства, проте її використання порівняно з іншими видами оцінок обмежене і повинно поєднуватися з іншими видами оцінних суджень. Зокрема, коли йдеться про екологічну кризу, важливо розкрити її причини, знання яких допомагає ухвалити комплекс заходів щодо її послаблення. Об’єктивний підхід потребує назвати у цьому зв’язку негативну роль ТНК, адміністративно-командної системи та інших чинників (див. Глобальні проблеми людства). У такому разі виконується важлива вимога М. е. т., сформульована Дж. Кейнсом, – необхідність вивчення сьогодення у світлі минулого з метою майбутнього. Проти оцінних суджень виступає позитивна економічна теорія, що грунтується на застарілій філософії позитивізму, яка позбавляє її ознак концептуальності, науковості (див. Позитивна економічна теорія). Конкретизацією оцінного підходу в економічній теорії, передусім у політичній економії, є необхідність виділення суб’єктно-об’єктних відносин – економічних відносин (в т. ч. відносин економічної власності) між окремими суб’єктами з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів і послуг, а також їх привласнення у цих сферах суспільного відтворення. Таким вимогам не відповідає поширене в західній економічній літературі обмеження предметів цих двох наук – економічної теорії та політичної економії – вивченням лише поведінки людей у процесі вибору рідкісних ресурсів для виробництва, обміну, розподілу та споживання різних товарів. Адже в ньому не акцентується на відповідних відносинах між людьми у процесі вибору ними рідкісних ресурсів, а фіксується лише їх індивідуальне ставлення до таких ресурсів. Ця методологічна хиба виявляється в ігноруванні західними економістами відносин економічної власності і зведення її лише до права власності (що є об’єктом вивчення передусім юридичної науки). Внаслідок цього позитивна західна економічна наука не може, з одного боку, проникнути у внутрішню сутність економічних явищ і процесів, а з іншого – служить інтересам класу, який панує економічно. М. е. т. грунтується також на комплексі елементів діалектичного методу дослідження (див. Метод економічної теорії). На відміну від цього, методологія економікс значною мірою грунтується на принципах позитивної економічної теорії, а отже, не націлена на дослідження сутнісних (у т. ч. причинно-наслідкових) зв’язків, для неї характерні значне ігнорування діалектики та логіки, математичний формалізм та ін.