Моделі фондового ринку – найважливіші моделі світового ринку, що характеризують організацію функціонування та розвитку найпотужніших національних фондових ринків залежно від специфіки операцій комерційних банків з цінними паперами корпорацій. М. ф. р. країни визначається характером її банківської системи, специфікою законодавства, економічним потенціалом країни, історичними традиціями та ін. Розрізняють не фондову, фондову та змішану М. ф. р. Не фондова М. ф. р. передбачає відсторонення комерційних банків від операцій на фондовому ринку
(ринку корпоративних цінних паперів здебільшого не фінансових компаній) та участь у державному ринку (закон Гласса-Стігала), а також спеціалізацію банків на короткотермінових депозитних і кредитних операціях. Найтиповішою країною для розвитку такої моделі є США. На фондові ринки цієї країни 1999 припадало 50% капіталізації світового фондового ринку, що становило 12,5 трлн дол. (1990 відповідно 30% і близько 3 трлн дол.), причому лише на одну компанію Майкрсофт – майже 500 млрд дол. Якщо у 70-ті на фондовому ринку діяли здебільшого інвестиційні банки, фонди і фірми, у 80-х ще й пенсійні фонди, страхові компанії та ін., то у 90-х активну
участь почали брати приватні інвестори, зокрема через систему інтернет. Так, у США учасниками фондового ринку стали 55% населення країни (безпосередньо або опосередковано через взаємні фонди), а кількість лістингових емітентів (компаній, акції яких регулярно котируються на ринку) становила бл. 9 тис. Для США також характерне широке впровадження електронних комунікаційних систем, які торгують під час закриття традиційних фондових бірж, надають послуги за нижчою ціною, забезпечують анонімність та ін. (1999 на них припало близько 30% обсягу операцій з цінними паперами). Таку модель також обрали Японія, Великобританія, Франція. На початку 2002 закон Гласса-Стігала було скасовано. Фондова М. ф. р. передбачає поєднання депозитних і кредитних операцій універсальних комерційних банків з інвестиційною діяльністю – участь в операціях з корпоративними цінними паперами і надання довготермінових кредитів, внаслідок чого досягається високий рівень зрощення банківського монополістичного і промислового монополістичного капіталів. Тому, наприклад, для ФРН характерний контроль гігантських комерційних банків над промисловістю, транспортом тощо, який досягається у процесі такого зрощення шляхом володіння контрольними пакетами акцій, особистою унією, здійсненням трастових операцій і забезпеченням прямого доступу до інформації промислових, транспортних та інших компаній виробничої сфери. Тому банківська система ФРН надзвичайно стабільна, гарантує надійність грошових депозитів. Регулярне котирування на фондовому ринку ФРН мають бл. 800 компаній. У процесі еволюції не фондової і фондової М. ф. р. виникає змішана модель. Це зумовлено посиленням міжнародної конкуренції, інтернаціоналізацією та глобалізацією (в т. ч. регіоналізацією) національних фінансових ринків та ін. чинниками. Цей процес відповідає сучасним тенденціям універсалізації банківської діяльності передусім внаслідок зниження дохідності традиційних операцій, зростання ролі фондового ринку порівняно з банківським сектором. Так, 1999 у межах світової економіки банківські кредити становили лише 25% фінансових ресурсів, залучених промисловими компаніями і урядами. Змішана М. ф. р. дає можливість комерційним банкам активніше брати участь в операціях з цінними паперами на фондових ринках. Водночас найбільша частка випуску акцій припадає на страхові компанії (Німеччина), пенсійні фонди (США, Великобританія) та інвестиційні компанії. Тому ці інституційні інвестори поступово посилюють свій контроль над промисловими корпораціями.
