МОНАСТИР

Культурологічний словник

МОНАСТИР (від грец. monasterion – місце, житло усамітнених) – громада ченців, які об’єдналися на основі тотожних релігійних поглядів, ідеалів для спільного проживання за особливими правилами, зафіксованими у монастирських статутах. М. називають також певним чином організований комплекс культових, житлових та господарських приміщень, обнесений огорожею чи стіною. М. існують у православних, католицьких, греко – католицьких, вірмено-григоріанських церквах, а також у буддизмі, ламаїзмі та деяких інших. У християнстві М. виникли у ІІІ-IV ст. Поява М. спричинена прагненням найревніших послідовників тієї чи іншої конфесії ізолюватися від гріховного, на їхню думку, світу й організувати життя відповідно до власних уявлень про ідеал праведності. Розрізняють М. спільножитні і келіотства, звичайні і ставропігійні (особливо самостійні у діяльності), чоловічі і жіночі. Найпоширеніші – спільножитні, де життя регламентоване єдиним статутом, а ченці не мають власності. Очолює монастир настоятель (намісник).

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


МОНАСТИР - Культурологічний словник