Мова – скарбниця духовності народу
Урок № 1
Тема: Вступ. Мова – скарбниця духовності народу.
Мета: Пояснити духотворчу роль мови, її значення у формуванні й удосконаленні духовної сутності кожного мовця; виховувати патріотичні почуття, почуття національної гідності, повагу до рідної мови; розвивати логічне й образне мислення, увагу, пам’ять, збагачувати й уточнювати словниковий запас учнів.
Тип уроку : урок вивчення нового матеріалу.
Обладнання: Роздавальний матеріал, підручник.
Хід уроку
І. Підготовка до сприймання нового матеріалу.
* Робота
Рідна мова… Вона прекрасна, мелодійна, милозвучна. Недаремно її називають солов’їною. Мов пісня, вона ллється живлющим струмочком, надихає, збагачує, облагороджує. Великим і щедрим має бути народ, який володіє таким неоціненним багатством, такою невичерпною скарбницею духовності йкультури.
За М. Красуцьким.
Словник. Духовність – спрямованість свідогляду, в основу якого покладено відстороненість від усього матеріального, приземлено-практичного; специфічно людська якість,
ІІ. Повідомлення теми і мети уроку. Мотивація навчання.
ІІІ. Вивчення нового матеріалу.
* Пояснення вчителя.
Ще в давнину люди зрозуміли, що мова є не лише засобом спілкування, вона олюднює, шліфує людську душу, формує світогляд, робить людину істотою духовною. Саме за допомогою слова в людські душі можна вкласти знання й почуття, що навернуть до добра й справедливості, виплекають найкращі риси. Тому-то Тарас Шевченко саме на мову покладав місію рятівника нації, оборонця своїх співвітчизників:
Я на сторожі коло їх
Поставлю Слово!
І V. Виконання вправ на закріплення.
* Робота біля дошки за роздавальним матеріалом (двоє учнів).
Картка 1 Виразно прочитати уривок з поезії. Пояснити вислів “мова – скарбниця духовності народу”. Витлумачити значення слова духовність. Яке слово у виділеному словосполученні вжите в переносному значенні? Розкрити це значення. Ой знущались з мого слова, В рідне кидали каміння, А воно, живуче, знову Одягалося в проміння. І огнисте слово лине, Пробива задублі груди І добро для всіх єдине – Волю й правду – сіє всюди. М. Старицький. |
Картка 2 Виразно прочитати уривок з поезії. Чому автор називає мову “душа голосна України”? Як слід ставитися до рідної мови? До державної мови країни, у якій живеш? Яка у ній сила і кличе, й сія, Яка в ній мелодія лине В натхнення хвилини! О мово моя, Душа голосна України! Це – матері мова. Я звуки твої Люблю, наче очі дитини… О мово вкраїнська!.. Хто любить її, Той любить мою Україну. В. Сосюра. |
* Попереджувальний диктант.
І. А мова – це душа народу, народ без мови – не народ. (В. Сосюра.) В мові – воля героїв, вияв вільного духу, духу нації прояв, сила вільного руху. (Д. Білоус.) Як плоть моя замішана на слові, отак мій дух – на українській мові. (Т. Майданович.) В промінні мови пророста душа, і серце з серцем радісно говорить. (В. Кучерук.) Рідна мово, без тебе ніхто я, мов відірваний вітром листок. (П. Перебийніс.) Свято рідної мови настане тоді, коли нею освятиться кожен наш будень. (Р. Доценко.) Коли в огонь живої мови чуття святого надаси, ти станеш лицарем краси, і визволення, і любові. (М. Вороний.)
ІІ. Кожне слово людську історію чудово, як чиста крапля, відбива. (М. Рильський.) Кожне слово славне, славне аж до подвигу. (І. Драч.) Облітали моди й стилі, як під сиверком полова. Набиралося на силі триста з гаком рідне слово, що султанів попелило і сміялось чорноброво. (Б. Олійник.) Жити буде наша мова, зоряниця Кобзаря, зірка Лесина й Франкова, Рильського ясна зоря! (Д. Павличко.) Нас кличе Україна-мати одвічну силу дарувати, свій дух передавать словам. (Д. Білоус.) Не згинуть думи вікові, ні наша мова кришталева… (Д. Павличко.) Твоя дорога – твоя вітчизна, вона безмежна, кінця не буде. Твоя стежина – то мова й пісня, що їх до тебе донесли люди. (О. Довгий.) Як же просто і вільно без меж думці, рідному щирому слову, що окрилюють душу і мову! (П. Воронько.) Слово добре, ніжне і крутеє, і глибинне, наче плин ріки, принесуть новітні Прометеї. (А. Малишко.)
Словник. Сиверко – північний вітер. Полова – відходи при обмолочуванні й очищенні зерна хлібних злаків.
* Диктант із коментуванням.
І. Мово, рідна матусю, за руку мене ведеш! (М. Самійленко.) Коли забудеш рідну мову, забудеш душу ти свою. (В. Сосюра.) Не ламай у лузі гілку калинову, сиротою станеш, як забудеш мову. (Л. Диркавець.) Я землякам своїм кажу: “Братове!”, заглиблююсь в історію родів. Із жодної ми не сміялись мови, а не забороняли й поготів. (Д. Білоус.)
ІІ. Нашу культуру, нашу духовність руйнували. Нас намагалися підкорити, знищити, ополячити, отуречити, отатарити, онімечити, русифікувати. Та наша мова, наша духовність пробивалися крізь заборони і переслідування, тендітними паростками проростали на камені й металі.
Нині ми встали з колін, відчули себе людьми. Ми – український народ зі славною багатовіковою історією, зі своєю мовою. У нас є своя Держава й державність. Ми пишаємося, що ми – українці.
За М. Красуцьким.
ІІІ. Наслідком бездуховності є душевна кволість. Тільки позбавлена духовності людина постійно комусь “доводить”, що ми – не заблудле в африканських хащах плем’я, а народ. “Невеличкий” такий народець, усього сімдесят мільйонів на Землі. Постійно когось “переконує”, що Україна – не вавилонське стовпотворіння, а велика держава, а українці – не “маленькі” росіяни, тобто малороси, а великий народ. Воля і Незалежність залежить саме від духовності, сили Духу. А сила Духу – від чистоти душі.
З журналу.
V. Підбиття підсумків уроку.
V І. Домашнє завдання. Вправи 1, 2 (усно).
