Національний та етнічний склад населення
РОЗДІЛ II. НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
Тема 2. Національний та етнічний склад населення
1. Історія формування української нації
Сучасна Україна – багатонаціональна держава, де проживають понад 100 націй та народностей. Усі вони складають український народ.
Вивченням культури, побуту, походження та розселення народів займається етнографія (з грец. “етнос” – народ, “графо” – пишу).
В етнографії прийнято виділяти три стадії формування етносу: плем’я, народність, нація.
Етнос – це група людей, яка історично склалася
Першою формою етносу, що історично сформувалася, було плем’я. З часом між племенами виникали господарські та культурні зв’язки, що призвело до змішування племен. Кровна спорідненість поступово замінялася територіальною спільністю проживання. Так виникла народність. Вона складалася з близьких за походженням та мовою племен. Під час формування народностей мова одного з племен ставала спільною для всіх.
З часом спільні риси, такі як мова, культура, єдність території набувають
Нація – це вища форма етносу. Приналежність людей до певної нації або народності отримала назву національність.
Українці – корінне населення країни, за чисельністю один з найбільших народів Європи. За мовою українці належать до східнослов’янської групи індоєвропейської сім’ї. Формування української народності на сучасній території України відбувалося на основі давніх східнослов’янських племен. Первісні ознаки української народності, як-от: спільності території, мови, торговельних та економічних зв’язків, побуту виділяються у XII-XIII ст. Наступи Польщі, Литви, Угорщини та феодальні міжусобиці, розподіл етнічної території позначились на розвитку національної свідомості, прагненні до об’єднання, збереженні традицій, побуту, звичаїв, мови.
У зв’язку з посиленням соціального й національного гноблення дедалі більше людей втікало від утисків. Втікачі називали себе козаками – вільними людьми, опановували військову науку й захищали свій край від турецьких і татарських нападів (мал. 12). Так виникають українське козацтво й Запорізька Січ – найважливіший осередок української державності. Запорізька Січ відома поширенням демократичних традицій, культу ідей “вольностей” – прагнення до соціальної справедливості, незалежності, єднання за демократичними принципами.
Мал. 12. Козацька фортеця. Середня Наддніпрянщина
Запорізька Січ – перша козацька християнська православно-демократична республіка. Політичні обставини не дозволили утриматися незалежності України, і козаки були вимушені підписати договір з Росією. Але безперечно одне: майже втративши свою державність, переживши війни та розруху, український етнос не згинув. У наступних століттях на його основі формується українська нація.
У листопаді 1917 року було зроблено першу спробу реалізувати споконвічне прагнення українського народу до незалежності. Центральна Рада проголосила утворення Української Народної Республіки, яка, на жаль, проіснувала недовго.
Остаточно український народ почав розбудовувати власну державу після прийняття Декларації про суверенітет (1990 рік) та Акта про незалежність України (1991 рік). Декларація проголошує самовизначення української нації, яка “розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення”.
Знання особливостей формування української нації, причин, часу та обставин міграції інших народів на українські землі дозволяє сформувати розуміння і виховувати толерантність, повагу народів один до одного.
Україна має унікальне географічне положення, тому здавна разом з корінним етносом – українцями – тут жили представники інших народів. Вони створювали матеріальні багатства: будували міста, орали цілинні землі, втілювали в життя наукові та культурні проекти.
Другою за кількістю населення національною групою є росіяни, які становлять 17,3 % населення. Росіяни разом з українцями в попередні століття освоювали східні й південно-східні райони країни. Наприкінці XVII ст. серед жителів Слобожанщини чверть були росіяни. Це пов’язано з урядовою та поміщицькою колонізацією, а також з утворенням військових поселень.
У XX столітті, в роки проведення політики індустріалізації в СРСР та після Великої Вітчизняної війни, коли високими темпами будувалися заводи, фабрики і шахти, виникла велика потреба в робочій силі. Вона реалізовувалася в тому числі й за рахунок міграції російського населення, тому за 1930-1959 роки кількість росіян в Україні зросла у 2,1 раза (а українців – у 1,3 раза).
Ще за часів Київської Русі на території сучасної України існували поселення євреїв. Урядом царської Росії було організовано так звані “смуги осілості” євреїв. Це були райони Правобережної України, а в XIX ст. – також Чернігівська й Полтавська губернії. У межах цих смуг євреям заборонялося жити в селах і деяких великих містах. Високий відсоток єврейського населення був у маленьких містечках на захід від Дніпра (“містечкові євреї”), а також в Одесі (36,5 % від загальної кількості населення міста), Чернівцях (33,5 %), Львові (31,9 %) і деяких інших містах. З 1930 по 2001 рік кількість євреїв зменшилася з 2,7 млн чоловік до 103 тис. Причини цього різні: геноцид під час окупації фашистів, евакуація під час війни, еміграція до Ізраїлю, США, Канади (на початку 90-х років до Ізраїлю виїжджало щороку 30-40 тис. чоловік).
Білоруси – східнослов’янський народ, найдавніші поселення яких знаходяться в смузі українсько-білоруської етнічної території. Перша значна кількість білорусів переселилася з Білорусії у східні райони Українського Полісся й на Слобідську Україну після першого розподілу Польщі у 1772 р. Згодом кількість білорусів в Україні збільшувалася.
Кримські татари – корінний народ Криму. Вони здобули незалежність, відокремившись від Золотої Орди в 1449 р. Традиційним районом розселення кримських татар був Південний берег Криму (про це свідчить і географічна карта: практично всі назви природних об’єктів і населених пунктів до депортації були татарськими – Коктебель, Кучук-Ламбат (Великий Маяк), Аюдаг, Карадаг тощо).
Депортація – примусове переселення народу (його частини) або ж неугодної владі соціальної групи в інший район країни.
Водночас з депортацією кримських татар було виселено німців, греків, болгар та ін., що призвело до корінних змін у структурі національного складу населення Криму (табл. 4).
Молдавани – східно-романський народ, який має давні зв’язки з українцями. У XIV-XVIII ст., тікаючи від феодального гноблення й репресій турецьких загарбників, молдавани переселялися в Україну. Багато їх селилося у міжріччі річок Дніпра і Синюхи.
Поляки проживали на території сучасної України ще за часів Київської Русі. Сучасне розселення зумовлене польською колонізацією західноукраїнських земель ще починаючи з XIV ст. Внаслідок цих процесів на території України в 30-ті роки XX ст. проживало понад
2 млн поляків, нині – менше 150 тис. Причини зменшення кількості поляків: депортація. 1939-1941 років, втрати під час окупації і внаслідок польсько-українських міжнаціональних конфліктів.
Свій внесок у формування української нації зробили й греки, які переселилися на українські землі у VI ст. до н. е., болгари, угорці, румуни та представники інших національностей. Деякі з них зараз становлять незначну частку у національному складі населення України. Але їхній внесок у розвиток економіки та культури окремих районів незаперечний.
2. Національний склад населення України та окремих регіонів
Національний склад – співвідношення кількості осіб різної національності, які проживають на території країни.
Найбільшою групою за кількістю в національному складі населення є українці (табл. 3). їхня частка становить 77,8 %.
Таблиця З
Національний склад населення України
Національ Ність | 1930 | 1959 | 1989 | 2001 | ||||
Тис. чол. | % | Тис. чол. | % | Тис. чол. | % | Тис. чол. | % | |
Українці | 31 317 | 75,0 | 32 158 | 76,8 | 37 419 | 72,7 | 37541,7 | 77,8 |
Росіяни | 3331 | 8,0 | 7091 | 16,9 | 11 356 | 22,1 | 8334,1 | 17,3 |
Євреї | 2710 | 6,5 | 839 | 2,0 | 486 | 0,9 | 103,6 | 0,3 |
Білоруси | 143 | 0,3 | 291 | 0,7 | 440 | 0,6 | 275,8 | 0,7 |
Кримські Татари | – | – | – | – | 38 | 0,07 | 248,2 | 0,6 |
Молдавани | 327 | 0,8 | 242 | 0,6 | 325 | 0,6 | 258,6 | 0,6 |
Болгари | 198 | 0,5 | 219 | 0,5 | 234 | 0,5 | 204,6 | 0,5 |
Поляки | 2295 | 5,5 | 363 | 0,9 | 219 | 0,4 | 144,1 | 0,4 |
Угорці | 112 | 0,2 | 149 | 0,4 | 163 | 0,3 | 156,6 | 0,4 |
Румуни | 139 | 0,3 | 101 | 0,2 | 135 | 0,3 | 151,0 | 0,4 |
Греки | 160 | 0,4 | 104 | 0,2 | 99 | 0,2 | 91,5 | 0,3 |
Інші | 1044 | 2,5 | 312 | 0,8 | 576 | 1,3 | 177,1 | 0,5 |
РАЗОМ | 41 776 | 100,0 | 41 869 | 100 | 51 452 | 100,0 | 47686,9 | 100,0 |
Розміщення українців по областях нерівномірне: українці становлять понад 90% у складі населення у західних та в центральних областях, тобто у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Полтавській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській; менше 60 % українців мешкають у Донецькій (56,9 %), Луганській (58 %) областях та АРК (24,3 %).
На другому місці за кількістю населення знаходяться росіяни (табл. 3). Основні райони розміщення росіян: південь України – Одеська (20 %), Запорізька (24 %) області, Крим (58 %); східні області: Дніпропетровська (17,6 %), Харківська (25,6 %), Луганська (39 %), Донецька (38,2 %); місто Київ (13 %).
– Проаналізуйте дані таблиці “Національний склад населення України”. Які зміни сталися за 70 років? Назвіть причини цих змін.
В Україні мешкає зараз близько 100 тис. євреїв. У наш час 97 % євреїв живуть у великих містах країни – Києві, Одесі, Харкові, Дніпропетровську, Чернівцях, Львові та інших.
Цілком природним є той факт, що на території України проживають етноси сусідніх держав. Кордон України неодноразово змінював свої обриси, у прикордонних районах населення практично завжди змішане. Так, 95 % угорців України проживають в Закарпатті, що межує з Угорщиною; болгари – у південних районах України (Одеська, Запорізька області). Багато молдаван в Одеській і Чернівецькій областях. Румуни компактно розселені в Чернівецькій і Закарпатській областях. Уздовж північних і західних кордонів України проживають поляки (найбільше – у Житомирській області). Білоруси проживають у південних і східних районах України, чимало їх на Донбасі.
3. Уявлення про політичну націю, корінні народи, національні меншини. Етнографічні групи українців
У багатонаціональних державах (до яких, безсумнівно, належить і Україна) в національному питанні завжди присутні різновекторні напрями: з одного боку, це злиття, певна асиміляція народів (наприклад, за рахунок змішаних шлюбів, однакової системи освіти тощо), а з іншого – зміцнення внутрішньої самосвідомості, гордість за належність до даної нації, почуття національної гідності.
Асиміляція – злиття одного народу з іншим шляхом засвоєння його мови, культури і нерідко втрати національної самосвідомості.
Під політичною нацією розуміють політичну спільноту громадян певної держави, тобто всі громадяни України (незалежно від етнічного походження) з точки зору політичної нації є українцями.
На створення сучасної української політичної нації значний вплив мали представники багатьох етносів. Строкатість національного складу української держави обумовлена історичними та економічними факторами, які упродовж століть формували наше сьогодення.
В Україні, крім корінного народу – українців, живуть люди інших національностей. Ці групи населення можна поділити на національні меншини (тобто нації, що мають свої історичні землі за межами України) та етнічні меншини (тобто нації, історична батьківщина яких знаходиться в сучасних кордонах нашої держави).
Корінні народи – народи, що жили на своїх землях до приходу переселенців з інших районів.
Національні меншини – національна група, яка не утворює більшості по відношенню до загальної кількості населення країни.
До національних меншин України належать росіяни (найчисельніша група), білоруси, євреї та інші народи (табл. 3).
На території України до корінних жителів, крім українців, належать кримські татари, вони є автохтонами Криму (автохтони – корінні жителі певної території, країни). Кримські татари, які були репресовані у роки Другої світової війни, та їхні нащадки повертаються на свою історичну батьківщину: 1989 року кількість кримських татар становила 38 тис. чоловік, тепер їх близько 250 тис. чоловік. Повернення кримських татар до Криму час від часу викликає деяке соціальне та економічне напруження на півострові (табл. 4).
Таблиця 4
Національний склад населення Криму, %
Національність | Роки | ||
1926 | 1991 | 2001 | |
Росіяни | 42 | 67 | 58,3 |
Кримські татари | 25 | 4 | 12,0 |
Українці | 10 | 25 | 24,3 |
Євреї | 5 | 0,7 | 0,2 |
– Простежте динаміку змін національного складу населення Криму. Назвіть причини цих змін.
До етнографічних груп відносять такі групи українців: лемки, бойки, гуцули (проживають в гірських районах Карпат); поліщуки та литвини (в межах Полісся); русини (у Закарпатті).
Кожний народ, який живе на території земель сучасної України, зробив свій внесок у розвиток економіки і куль тури України і має право на мирне, поважне ставлення до себе, право на свою культуру, мову й самосвідомість.
Усі ці норми закріплено в Основному Законі України – Конституції. У статті про національні меншини зазначено, що Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їхнього національного походження рівні громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні права й свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самоствердження.
– За картою в атласі дайте порівняльну характеристику національного складу двох областей України (Одеська, Луганська). Як формувався національний склад цих областей?
Соціогеографічний практикум 1
Складіть схему етнічного родоводу своєї родини. Вкажіть прізвище, ім’я, по батькові й обов’язково національність. Традицій яких етносів дотримуються у вашій родині? Чи знаєте ви свята свого народу, мову? Чи пов’язане прізвище вашої родини з етнічною родовідною?
4. Українська діаспора та її географія. Розширення зв’язків із українцями зарубіжжя
Економічні й політичні проблеми, що на різних історичних етапах виникали в Україні, стали причиною добровільної або вимушеної еміграції багатьох українців за межі Батьківщини. Наслідком цих переміщень стало формування діаспори.
Діаспора – це частина етнічного населення, що постійно проживає за межами історичної батьківщини. Як соціальне явище діаспора характерна для багатьох народів, у тому числі й для українців.
За різними оцінками, нині за межами України проживає понад 10 млн українців. Етнічні українські землі входили до складу різних держав: Російської імперії, Австро-Угорської імперії, Радянського Союзу, Польщі та ін. Цим пояснюється формування двох еміграційних потоків і, як наслідок, двох діаспор – східної та західної. Східна діаспора знаходиться в державах, що утворилися з колишніх республік Радянського Союзу. Західна діаспора – це українці, що мешкають у Північній і Південній Америці, Західній Європі, Австралії.
Східна діаспора
Міграції українського населення почалися давно. Відомості про це збереглися з XVI-XVII ст. Але такі переміщення не були тоді масовими і постійними явищами. Більш інтенсивною стала міграція українців з Лівобережжя наприкінці XIX – на початку XX ст. Причин цього соціального явища було декілька: безземелля селян, високі податки на землю, часті неврожаї, що спричиняли голод.
Царський уряд економічними методами заохочував переселення українців на схід імперії. За період з 1891 до 1914 року зі Східної України переселилося понад 2 млн осіб. Це складало 45 % усіх переселенців царської Росії. Найбільше українців переселялося на Північний Кавказ, у Центрально-Чорноземний район, на Урал, Нижню Волгу, південь Сибіру, Далекий Схід. У Приамур’ї українців було 75-80 %, а в Примор’ї – 60-65 % від усього населення.
Після 1917 року до спецпоселень у Сибір була вислана велика кількість так званих “куркулів” та їхніх родин, політичних противників влади, духовенства та представників інших верств населення.
У роки Другої світової війни у східні райони Росії було евакуйовано з України 500 великих промислових підприємств із робітниками та інженерно – технічним персоналом. За рахунок евакуйованих з України кількість населення Волзького регіону, Уралу, Сибіру, Середньої Азії збільшилася на 3,5 млн чоловік. У повоєнні роки знову взяла гору економічна еміграція. Українці освоювали цілину, розробляли сибірські родовища корисних копалин, будували БАМ і великі електростанції Сибіру та Середньої Азії.
– Поміркуйте та назвіть причини переселення українців на схід.
Найбільша українська діаспора в Росії – 4,3 млн українців та осіб українського походження. Українці проживають в усіх районах Росії, але найбільше їх (відносно загальної кількості населення конкретного району) проживає на Кубані (47 % мешканців), Далекому Сході, півночі європейської частини Росії, у Західному і Східному Сибіру.
Серед інших країн СНД досить великі діаспори в Казахстані – 900 тис., у Молдові – 600 тис., у Білорусі – 300 тис. На думку деяких учених, українське населення в прикордонних районах сусідніх держав не можна вважати діаспорою, оскільки кордони неодноразово переносились і частина українців залишилася за межами історичної батьківщини внаслідок адміністративних рішень.
Для всіх потоків переселенців (і за часів царської Росії, і в роки радянської влади) характерна рееміграція – повернення деякої частини мігрантів на Батьківщину.
На початку 90-х років XX ст. рееміграція зі східної діаспори дещо активізувалась у зв’язку зі створенням незалежних держав. Останніми роками цей процес стабілізувався, і кількість тих, хто повертається, коливається в межах 14-16 тис. чоловік на рік.
Західна діаспора
Наприкінці XIX ст. почалася масова еміграція українців до Північної і Південної Америки. Переселенські настрої охопили західні райони України, що належали Австро-Угорщині. Головна причина, що спонукала до еміграції, – економічна (безземелля і, як наслідок, дуже низький рівень життя). До 1914 р. із Західної України виїхало 700-800 тис. чоловік. Основними районами розселення українців стали США, Канада, Аргентина, Бразилія.
Перша світова і громадянська війна призвели до того, що на початку 1921 року кількість українських мігрантів у країнах Західної Європи досягла 100 тис. чоловік. У цілому за 20 років (з 1919 до 1938 р.) загальна кількість переселенців із західноукраїнських земель становила 190 тис. чоловік (у тому числі 71 тис. – до Канади, 49 тис. – до Аргентини, 35 тис. – до Франції тощо).
Під час окупації України в роки Другої світової війни в примусовому порядку було вивезено до Німеччини понад 2 млн чоловік. Кілька мільйонів (включаючи військовополонених) було ув’язнено у фашистських концтаборах. Після війни велика частина українців повернулася на Батьківщину, але багато з них залишилися в Західній Європі або емігрували до країн Північної і Південної Америки або до Австралії. Причина цієї міграції в основному політична: побоювання політичних репресій. Загальна кількість українців-емігрантів воєнних і повоєнних років становила 260-300 тис. чоловік. У 70-80-ті pp. XX ст. в СРСР, у тому числі й в Україні, існувала практика виселення (позбавлення громадянства) дисидентів (з латин. – “незгодний”). Переважно це були представники творчої інтелігенції (журналісти, вчені, артисти), але ця міграційна хвиля була меншою, ніж попередні. Дисидентам надавали політичний притулок США і країни Західної Європи.
– Поміркуйте та назвіть причини еміграції українців на захід.
Найбільш численна на Заході українська діаспора зосереджена в США і Канаді. У США проживає 2 млн українців – друга за кількістю (після поляків) діаспора слов’янського походження. Більшість українців зосереджено в північно-східних промислових штатах (Пенсільванія, Нью-Йорк, Нью-Джерсі).
У Канаді 800 тис. українців, але їхній вплив і частка в кількості населення значно вагоміші, ніж у США.
Серед західноєвропейських країн багато українців у сусідній Польщі – 300 тис., у Румунії – 100 тис., значно менше у Словаччині – 40 тис., Великій Британії – 30 тис., у Франції – 40 тис. осіб.
У Південній Америці численна українська діаспора в Бразилії – 400 тис. і в Аргентині – 400 тис. У далекій Австралії також є наші співвітчизники – 40 тис. осіб.
Крім географічного розташування, східна і західна діаспори мають ще одну істотну різницю.
Українці, що потрапили на Захід, опинилися в чужому мовному середовищі зі своїми культурно-побутовими особливостями, іншою релігією. Усе це змушувало мігрантів консолідуватися. Чинник об’єднання – спільна історична батьківщина, тому в Канаді і США є українські товариства, православні церкви, газети, журнали, школи. Українці там відчувають необхідність етнічного об’єднання.
Інша ситуація склалася в східній діаспорі. Споріднені слов’янські мови, подібні культурно-побутові риси, релігія, можливість у будь-який момент повернутися на історичну батьківщину стали причинами асиміляції етнічних особливостей. Внаслідок цього національність, особливо для наступних поколінь мігрантів, виявилася не такою вже й важливою. Тож багато українців у Росії вже в другому поколінні називають себе росіянами.
Ця ситуація, що склалась об’єктивно, пояснює роз’єднаність східної діаспори.
5. Розширення зв’язків із українцями зарубіжжя
Процес пристосування, через який довелося пройти іммігрантам, був складним і часто болючим. У боротьбі за пристосування до нової культури вони також послідовно зберігали вірність своїй рідній мові та культурі. Помітну роль у розвитку зв’язків України з українцями за кордоном зіграла церква. Важливу роль відіграли громадські організації та читальні товариства, які організовували навчання та залучали до вивчення української мови. Важливого значення набуває виховання
– Як ви вважаєте, які професії, навички, вміння дозволяли емігранту відчувати себе упевнено у східній Діаспорі? А в західній? Що між ними спільного та відмінного?
Дітей в українській діаспорі. Українську мову, літературу і культуру вивчають у широкій мережі громадських шкіл, відомих під назвою “рідні школи”. Це суботні або вечірні школи, утримувані різними українськими церквами та організаціями. Для учнів середньої школи ті ж самі установи у великих містах пропонують програми, які називаються “курси українознавства”. 1991 року Україна здобула незалежність, зв’язки із діаспорою стали набагато ширшими та міцнішіми. Для підтримки української діаспори була затверджена національна програма “Зарубіжне українство”. Для реалізації цієї програми були залучені організації українців за кордоном – “Українська всесвітня координаційна Рада”, “Україна – Світ”. У Києві проводяться всесвітні конгреси українців, де розглядаються актуальні питання взаємовідносин між Україною і світовою спільнотою. Діаспора допомагає молодій незалежній державі на міжнародній арені, підтримує статус української мови (Міжнародний конкурс знавців української мови ім. П. Яцика).
6. Духовна культура українського народу
Українці мають багату духовну культуру. Мелодійна й виразна мова, що успадкувала всі особливості давньослов’янської, розвивалася та вдосконалювалася протягом сторіч. Українська писемність сформувалася на базі кирилиці.
Писемність була відома на землях Київської Русі ще до прийняття християнства. Про значне поширення писемності в XI-XIII ст. свідчать написи на глечиках, стінах храмів, виробах ремісників. Велике значення мають матеріальні пам’ятки писемності, які були створені на берестяних грамотах (берестою називали кору берези). Найбільш відомі літературні твори того часу – “Слово о полку Ігоревім”, “Повість минулих літ”, збірник законів “Руська правда”.
Наприкінці XVI ст. у Львові, Києві, Луцьку створюються так звані братства – громадські спільноти, які відкривали школи та друкарні. Найбільш відомий з таких закладів дістав назву Києво-Могилянської академії (1632 p.). Випускники академії зробили дуже багато для поширення освіти та культури на українських землях. Свого часу розвиток української мови був загальмований дискримінаційною політикою Російської імперії та Польщі (на західноукраїнських землях). У наш час українська мова переживає справжній ренесанс. Нині українці – одна з найосвіченіших націй у світі. У духовній культурі українського народу провідне місце належить звичаям, обрядам, народній творчості, мистецтву, що своїми коренями сягають давніх часів. Осередками розвитку культури були князівські двори та монастирі у Києві, Чернігові, Новгород-Сіверському, Галичі, Острозі тощо. У них працювали талановиті майстри, вчені, літописці, іконописці, перекладалися та переписувалися книги, розвивалася архітектура.
– Розкажіть про культуру, обряди та звичаї своєї місцевості. Чим вони відрізняються від звичаїв та обрядів сусідніх регіонів?
Значну роль у житті українців відіграла і продовжує відігравати релігія, що мала неабиякий вплив на формування етносів, розвиток їхньої культури, державності.
Україна – багатоконфесійна держава. 1 січня 2007 року офіційно було зареєстровано 33 тис. релігійних організацій-громад, що належать до 90 конфесій (діаграма 4). Найбільш численними є християнські конфесії.
Діаграма 4
Християнська церква України – явище тисячолітньої культури. Вона привнесла в українську культуру християнські принципи Справедливості й Любові, підкреслювала рівність усіх людей перед Богом, формувала етику, духовну культуру, світогляд. Важлива роль церкви у державному об’єднанні розрізнених слов’янських племен, сприянні їхній централізації навколо Києва. Незаперечною є заслуга церкви в розвитку освіти й церковного мистецтва.
У XI столітті християнство розкололося на два напрямки: православ’я і католицизм. Якщо всі католики організаційно єдині й підпорядковані Римській католицькій церкві (РКЦ) на чолі з Папою Римським, то православні мають автокефальні (незалежні) національні церкви.
Православ’я – традиційно найбільш впливова конфесія в Україні. Три його основні православні церкви (мал. 13) – Українська православна церква Московського патріархату, Українська православна церква Київського патріархату, Українська автокефальна церква – в цілому налічують майже 16 тис. громад. Кожна з конфесій має свою структуру: громади (формуються за територіальною ознакою) поєднуються в єпархії, де існують монастирі, духовні навчальні заклади, періодичні видання, недільні школи та ін.
Мал. 13. Михайлівський собор у Києві
Католицька церква представлена Українською греко-католицькою та Римсько-католицькою церквами (880 громад) (мал. 14).
Широко представлені в Україні церкви протестантського напрямку (7,7 тис. громад). Найбільш значні громади мають християни-баптисти, християни віри євангельської (п’ятидесятники), свідки Єгови, адвентисти сьомого дня та ін.
Зросла в Україні й кількість мусульманських громад, існують у багатьох містах іудаїстські релігійні громади та громади інших конфесій.
Таким чином, релігійне життя України стає більш складним і різноманітним. Реалії духовного життя України націлені на створення формули гармонійного співіснування всіх релігійних напрямків і течій, які повинні знайти опору в минулому, у традиціях, вміти адаптуватися в сучасності, подолати нерозуміння або неприйняття, знайти розумну міру, можливість для діалогу релігій.
Практична робота № 4
Побудуйте секторну та стовпчикову діаграми національного складу населення України.
Контрольні запитання
1. У чому полягає різниця між поняттями “нація” та “політична нація”? Назвіть корінні народи, національні меншини та етнографічні групи України.
2. Чому Україна має строкатий національний склад?
3. Назвіть чинники, що сприяли виникненню двох великих діаспор – східної та західної.
4. Розкажіть про духовну культуру українського народу.
Мал. 14. Костьол Діви Марії у Івано-Франковську
